Яшниченко Микола Йосипович
Микола Йосипович Яшниченко (* 10 жовтня 1881, м. Жмеринка, Вінницька область — † ?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
| Микола Йосипович Яшниченко | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народження |
10 жовтня 1881
м. Жмеринка, Вінницька область | ||||
| Смерть | невідомо | ||||
| Країна |
 УНР | ||||
| Приналежність |
 Армія УНР | ||||
| Звання |
 Полковник (1.1.1916) Генерал-хорунжий (5.10.1920) | ||||
| Командування | помічник командира 8-ї Запорізької дивізії | ||||
| Війни / битви |
Російсько-японська війна Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||||
| Нагороди |
| ||||
.png.webp){kind=small}
Біографія
Народився у Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії.
На службі РІА
Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915—1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 1 січня 1916 р. — полковник. У 1916—1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.
На службі УНР
08 січня 1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28 серпня 1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання — приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.
У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
Джерела
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 11893
- ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 143—144
- Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1931. — Ч. 7-8. — С. 35
- Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66-80
- Дяченко П. Чорні Запорожці. — С. 60, 101
- Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 366, 424.