Ґоліят

Ґолія́т[1] (у перекладі Огієнка), Голія́т[2] (у перекладі Хоменка), також Голіа́ф[3] (івр. גלית‎) — філістимлянський воїн у Старому Заповіті. Молодий Давид, майбутній цар Юдеї та Ізраїлю, перемагає Ґоліята в поєдинку за допомогою пращі, а потім відрубує його голову (1 Сам. 17:49-51). Перемогою Давида над Ґоліятом почався наступ ізраїльських та юдейських військ, які вигнали зі своєї землі філістимлян (1 Сам. 17:52-51).

Караваджо, Давид і Голіаф

Давид тримає голову Ґоліята

Давид і Ґоліят (Albert Weisgerber, 1914)

Ґоліят був надзвичайно сильним воїном величезного зросту, уродженцем міста Ґат. Зріст Ґоліята був 2 метри 89 сантиметрів (в грецькому перекладі Септуагінти — до 2 метрів). Філістимлянський велетень був одягнений у лускоподібний панцир, вагою приблизно 57 кілограмів і мідні наколінники, на голові його був мідний шолом, в руках мідний щит. Ґоліят ніс важкий спис, один тільки наконечник якого був вагою 6,84 кг і великий меч[4]. Дослідники відзначають, що обладунки Ґоліята схожі на обладунки грецьких воїнів, які з'явились у Палестині у 4 ст. до н. е. в результаті військових завоювань Олександра Македонського.

Натомість у Давида єдиною зброєю була тільки праща. Філістимлянський велетень вважав для себе образою те, що битися з ним вийшов юнак, зовсім ще хлопчик. Ґоліят і Давид були обрані своїми одноплемінниками для єдиноборства, яке повинно було вирішити результат всієї битви. Тобто переможець єдиноборства здобував перемогу своїй стороні та загалом в усій битві. Всім, хто спостерігав за подіями, здавалося, що результат поєдинку вже вирішений наперед, але не завжди результат битви визначає фізична перевага (сила). Так сталося й у цьому протистоянні.