Ґустав Віґеланн

Повне ім'я скульптора — Адольф Ґустав Віґеланд. Батько — Елесеус Торсен (1835–1886), був теслярем, робив меблі. Мати — Енн Аненсдаттер (1835–1907). В родині був також молодший син Емануель Віґеланд. Аби Ґустав опанував ремесло тесляра, сина відправили до школи в Осло. Рання смерть батька перервала навчання юнака і той повернувся на хутір, аби допомагати родині.

У 19-річному віці (1888 р.) він знову прибув до Осло з метою стати скульптором. Здібного юнака зауважив скульптор Брійнульф Берґслін, що й підтримав його. Вже 1889 року Ґустав представив на виставку свій перший твір біблійної тематики — «Агар та Ізмаїл». Аби вдосконалити власну майстерність, подорожував по країнам Західної Європи, зокрема бував у Копенгагені, Берліні, Парижі, Флоренції. В столиці Франції відвідував майстерню Огюста Родена, але працював у іншій художній манері.

Більш значущими були тематика і впливи італійської середньовічної скульптури та доби раннього відродження. На свідомість скульптора вплинули біблійні і сердньовічні теми — танок смерті, людина та смерть, алегорії людського віку, стосунки між жінками та чоловіками, тема кохання. Подорожі за кордоном (1891–1896) закінчилися і він повернувся на батьківщину.

Творчий шлях продовжився створенням нових скульптур і участю в виставках 1894, 1896 років. Серед цікавих для скульптора завдань були реставраційні роботи в місті Тронхеймі, в Нідароському соборі.

Початок ХХ століття був важливим етапом в житті митця і в житті країни. До 1902 року він працював в Тронгеймі, 1905 року Норвегія отримала незалежність від Швеції, провінцією якої була. Скульптор посів головне місце серед митців нової держави і через продуктивність, і через рівень обдарованості. Уряд віддав йому під майстерню покинуте приміщення, він почав отримувати значні гонорари. Серед замов цього періоду — фонтан, який планували розташувати на площі перед парламентом країни. Проєкт мав затримку в реалізації, тому скульптор продовжив працю над ним. Був вироблений цілий комплекс із фонтаном, скульптурними групами, кульмінацією комплексу стала велетенська скульптурна колона.

Ґустав Віґеланд відмовився від відтворення одягу, його персонажі узагальнені й оголені, фігури приземкуваті, акцент зроблено на ракурс, на жест. З роками посилюються риси символізму та філософії — звідси алегоричність скульптурних груп, поєднання реальних фігур і скелетів.

На базі фонтану скульптором створено рельєф — закохана пара намагається утримати один одного, бо між ними Смерть, що силоміць розриває їх обійми. Рельєф — своєрідна програма всього творчого шляху Ґустава Віґеланда.

За планом уряду, від 1921 року розпочалася реконструкція в Осло. Будинок скульптора підлягав знесенню. Уряд запропонував митцю нову велику студію в обмін на його твори. Обмін відбувся і Ґустав Віґеланд перебрався в район Кіркевейн, неподалік від парку Фроньєр. Саме цей парк і став місцем для збільшеного і детально проробленого архітектурно-скульптурного комплексу з фонтаном і величною колоною. Віґеланд працював 20 років. Комплекс отримав назву Парк скульптур Вігеланна.

Музей скульптора.

Друга майстерня стала і будинком для скульптора. Він мешкав на третьому поверсі споруди. По смерті Віґеланда споруда стала музеєм митця.