CSS Virginia

Все артилерійське озброєння «Віргінії» розташовувалося в захищеному бронею казематі на палубі. У кожній закругленій частині каземату було прорізано по три гарматних порти — один прямо по центральній лінії корабля, і по одному з кожного борту, які були спрямовані в сторони під кутом у 45 градусів від центральної лінії. Ці порти передбачалося закривати зовнішніми поворотними віконницями. У бічних стінках каземату було прорізано по чотири гарматних порти з кожного борту. Але до моменту введення корабля до складу флоту, віконниці для них встановити не встигли.

У носовому і кормовому краях каземату, на поворотних установках, було встановлено по одній 178-міліметровій нарізній дульнозарядній гарматі Брукса на центральному штирі. Ці гармати були виготовлені на підставі захоплених заготовок для гладкоствольних гармат Дальгрена; завершені конфедератами як нарізні гармати, вони стріляли 47-кілограмовими снарядами. Завдяки поворотній установці, кожна з цих гармат могла використовувати всі три порти зі свого краю каземату.

Бортовий залп «Віргінії» складався з двох менших 163-міліметрових нарізних гармат Брукса, і чотирьох трофейних 229-міліметрових гладкоствольних гармат Дальгрена. Останні були менш точні і далекобійні ніж нарізні гармати, але зате були більш надійні і прості в експлуатації. Додатково, на даху каземату «Віргінії» стояли дві легкі 12-фунтові гармати, призначені для стрільби картеччю по палубах ворожих кораблів.

Інженери конфедератів знали, що федерали дадуть відповідь на «Віргінію» своїми власними панцерниками і розуміли необхідність пристосувати корабель для боротьби з ними. Так як артилерійське озброєння «Віргінії» не змогло б завдати істотної шкоди аналогічно захищеному панцернику (враховуючи, що «Віргінію» проектували протистояти саме такий артилерії), а отримати більш важкі гармати було в той час неможливо, було вирішено оснастити «Віргінію» тараном. Таран являв собою масивний стрижень, відлитий з чавуну, і вставлений у форштевень «Віргінії»; оскільки значно перебудовувати форштевень південці побоювалися, таран був закріплений слабо і міг легко відвалитися.

Броньовий захист «Віргінії» було виготовлено з прокатаних залізничних рейок. Оскільки більша частина корпусу корабля перебувала під водою, найбільш захищеним елементом конструкції був каземат. Побудований з дуба і сосни, каземат мав товщину стінок 610 міліметрів; зовні, він був обшитий двома шарами кованих залізних плит, товщиною 51 міліметр кожна. Загальна товщина броньового захисту, таким чином, становила 102 міліметри, але на практиці, опірність двох шарів плит була нижче, ніж у суцільної плити рівної товщини. Щоб поліпшити стійкість каземату проти снарядів, конфедерати розташували його стінки під кутом у 36 градусів від горизонталі.

Поза казематом, дерев'яна палуба «Віргінії» була захищена двома шарами 51 міліметрових залізних плит, загальною товщиною в 102 міліметри. Оскільки борти корабля постійно перебували під водою, вони піддавалися значно меншій загрозі, і були обшиті єдиним шаром плит 51 міліметрової товщини. Броньова рубка була захищена так само, як і каземат.

В цілому, захист «Віргінії» відповідав вимогам часу. Найбільш поширені в той період 200-мм і 229-мм морські гладкоствольні гармати не могли пробити її навіть з невеликої відстані. Однак, до того моменту, коли «Віргінія» вступила в лад, на озброєння флоту федералів почали надходити нові 280-мм і 380-мм гармати Дальгрена і Родмана, які вважалися достатньо сильними, щоб пробити її броню.

Силова установка «Віргінії» залишилася такою ж, як і на колишньому «Меррімаці»; дві горизонтальні зворотно-поступальні парові машини працювали на єдиний дволопатевий гвинт. Повна потужність силової установки становила 1200 кінських сил.

Головною проблемою силової установки «Віргінії» була її сильна зношеність. «Меррімак» перед спаленням був поміщений на верф як раз для заміни зношеного двигуна, але почати не встигли. Слабка промисловість конфедератів не могла замінити двигуни, і в результаті, силова установка «Віргінії» працювала дуже ненадійно, втрачала потужність і не могла рухати перевантажений корпус корабля. Швидкість «Віргінії» не перевищувала 5-6 вузлів (менше половини від максимальної швидкості «Меррімака») навіть в ідеальних умовах. На практиці ж, швидкість конфедеративного панцерника рідко коли перевищувала 2-3 вузли.

Іншою проблемою була погана маневреність «Віргінії». Корпус, який майже повністю перебував під водою, створював сильний опір при маневрі, а збільшена водотоннажність тільки посилила проблему. Радіус повороту «Віргінії» становив понад 1,6 кілометра, а на повний розворот панцерник витрачав майже 45 хвилин.

«Віргінія» таранить «Камберленд»

8 березня, «Віргінія» в компанії двох невеликих канонерок вийшла з Норфолку, і атакувала федеральні блокадні сили на Гемптон-Роудс. Федеральний флот, який складався виключно з дерев'яних вітрильних і гвинтових кораблів, виявився не здатний що-небудь протиставити панцернику; залпи гармат федералів просто відскакували від броні. На початку бою, «Віргінія» таранила і потопив великий вітрильний шлюп USS «Камберленд»; корабель, який потопав, боровся до останнього, але не зміг перемогти броньованого противника. Однак, потоплення «Камберленда» не пройшло для «Віргінії» безслідно: при ударі, її слабо закріплений таран відламався, а артилерійський вогонь сильно пошкодив трубу панцерника, знизивши його і без того невеликий хід.

Після цього, «Віргінія» попрямувала до великого вітрильного шлюпу USS «Конгрес». Ухиляючись від тарану (який вже відломився, але федерали про це не знали), капітан «Конгресу» поставив корабель на мілину. Користуючись нерухомістю свого опонента, «Віргінія» зайняла позицію прямо по кормі «Конгресу» і почала його розстрілювати бортовими залпами, в той час як жителі півдня могли відповідати їй тільки нечисленними кормовими гарматами.

Після години нерівного бою, кормові гармати «Конгресу» були розбиті, і він, не маючи більше можливості чинити опір, був змушений здатися. Гірше того, гвинтові фрегати «Роанок» і «Міннесота», які йшли на допомогу жителям півночі наскочили на мілину і опинилися в безпорадному становищі. Покінчивши з «Конгресом», «Віргінія» збиралася атакувати «Міннесоту», але через початок відпливу і настання сутінків, конфедерати не зважилися ризикувати броненосцем на мілководдях Гемптон-Роудс[1] і відступили, збираючись продовжити битву на наступний день.

«Монітор» проти «Віргінії»

9 березня, «Віргінія» повернулася на Гемптон-Роудс, маючи намір покінчити з «Міннесотою». Однак, її очікував гідний супротивник — федеральний панцерник USS «Монітор»[2], баштовий корабель з низьким бортом, спроектований Джоном Ерікссоном. Між панцерниками відбулася перша в історії дуель; при цьому, артилерія обох кораблів виявилася нездатна нанести збитки опоненту[3].

В ході цієї дуелі, виявилися головні недоліки «Віргінії»; її низька швидкість і неповороткість. Маленький маневрений «Монітор» мав перевагу над своїм незграбним опонентом, легко ухиляючись від спроб тарану з боку «Віргінії». В кінцевому підсумку, правда, конфедератам посміхнулася невелика удача — снаряд, який потрапив в рубку «Монітора», поранив його капітана через оглядові щілини, і через це виникло замішання, федеральний панцерник тимчасово відступив. «Віргінія», втім, не стала чекати його повернення і відступила; боєприпаси у конфедератів закінчувалися, зношена силова установка працювала все гірше і в корпусі розкрилися нашвидкуруч закладені течі, тому продовження битви було не в їх інтересах.

Відремонтована у Норфолку, «Віргінія» приготувалася до нових дій. На початку квітня, вона в супроводі кількох дерев'яних канонерських човнів знову вийшла на Гемптон-Роудс, в надії дати жителям півночі ще один бій. Її колишній опонент — USS «Монітор» — як і раніше знаходився в Гемптон-Роудс. 11 квітня, «Віргінія» підійшла до форту Монро, викликаючи «Монітор» на бій; її гармати були тепер споряджені бронебійними снарядами і жителі півдня розраховували, що зможуть добитися успіху.

Однак, бій як такий не відбувся. «Віргінія» випустила кілька снарядів з дуже великої дистанції (безрезультатно), «Монітор» відповів вогнем, але не став залишати свою захищену позицію. Федерали не хотіли ризикувати без зайвої необхідності; вони розуміли, що «Монітор» є їх єдиною противагою «Віргінії», і якщо він буде виведений з ладу, конфедеративний панцерник легко переможе дерев'яні кораблі. У свою чергу, жителі півдня також не відважились атакувати федеральні кораблі, захищені потужними батареями форту Монро, і відступили.

Надалі, положення на Гемптонському Рейді залишалося в нестійкій рівновазі. Кожна із сторін не хотіла ризикувати своїм єдиним панцерником без потреби, і намагалася заманити ворога в пастку, щоб дати йому бій на сприятливих для себе умовах. В результаті, «Віргінії» так і не вдалося взяти участь у бойових діях; в тих ситуаціях, коли вона була готова дати бій, федерали уникали бою, а в тих ситуаціях, коли жителі півночі були готові дати бій, уникали бою конфедерати.

Наприкінці квітня, федеральний флот на Гемптон-Роудс був посилений новим панцерним корветом USS Galena, і панцерним куттером митної служби «Нагатук». Баланс сил остаточно змінився на користь федералів; маючи проти себе трьох панцерних супротивників, «Віргінія» більше не ризикувала виходити з гавані. Останньою незначною дією, в якій брала участь «Віргінія», був вихід у море 8 травня 1862 року, коли федеральна ескадра у складі «Монітора» і чотирьох інших кораблів обстріляла берегові батареї конфедератів на вході в річку Джеймс. Побачивши «Віргінію», федерали почали повільно відступати, сподіваючись виманити її на відкриту воду, але цього разу «Віргінія» відмовилася прийняти бій, і давши попереджувальний залп, відступила.

Вибух залишеної командою «Віргінії» 11 травня 1862 року біля острова Крані

10 травня 1862 року, війська жителів півночі взяли Норфолк. З падінням міста, «Віргінія» опинилася без своєї єдиної бази. Осадка панцерника не дозволяла йому піднятися вище по річці Джеймс, до території, яку все ще контролювали конфедерати. Перехід морем в інший порт також був неможливий; навіть якщо б «Віргінії» вдалося якимось чином прорватися повз три панцерні і безлічі дерев'яних кораблів ескадри федералів, вона не мала навіть мінімально необхідної здатності до морських переходів, і пішла б на дно при будь-якому хвилюванні.

Намагаючись врятувати найсильніший корабель Конфедерації, екіпаж «Віргінії» зробив відчайдушну спробу розвантажити панцерник, щоб він зміг піднятися по річці Джеймс. З «Віргінії» зняли все озброєння, боєприпаси і вугілля, частково демонтували броню; однак, осадка панцерника лишалася надто великою. Не маючи іншого виходу, екіпаж вирішив спалити «Віргінію»; ця задача була покладена на лейтенанта Джонса, останню людину, яка покинула броненосець. 11 травня, біля острова Крані, пожежа дістався до порохових погребів залишеної екіпажем «Віргінії», і перший панцерник Конфедерації вибухнув і затонув.

На даний час якір, прапор та інші деталі «Віргінії» є частиною експозиції музеїв.