FV433 Abbot

Для САУ було розроблено повністю нове сімейство озброєння, яке включало заряди, детонатори та снаряди, призначені для польової гармати 105 мм L13 (105 mm Fd), яка була розроблена для САУ Abbot. Гармата використовувала електричне запалювання капсуля замість ударного, і була схожа на американську гармату 105 мм M1 яка мала більший снаряд. Поширений на британській службі американський снаряд M1 мав позначення "105 mm How". Гармата 105 мм Fd мала два варіанти, обидва з роздільним заряджанням. Спочатку використовували гармату 105 мм Fd Mk 1, вона мала британський снаряд 105 мм Howl, який мав американські детонатори і зменшений метальний заряд з електричним капсулем (105 мм M1 мав ударний капсуль).

Гармата Mark 2 мала нову конструкцію снаряда яка включала в себе покращений фугасний снаряд (важчий за звичайні фугасні снаряди) з повним метальним зарядом. Боєкомплект включав фугасні, димові, кольорові маркери (червоний та помаранчевий), освітлювальні та бронебійно-фугасні снаряди для ведення прямого вогню по бронетехніці противника. Для фугасних снарядів і кольорових маркерів використовували детонатори прямої дії, контрольовані зі змінним часом та механічним визначенням часу.

Спочатку існувало три снаряди. Субзони 1 та 2 використовували лише при стрільбі на ближні дистанції під високим кутом і були скоро замінені пластиковими спойлерами які надівалися на оживальний снаряд. Звичайний британський снаряд мав від 1 до 5 зарядів різного кольору, снаряд Mk 1 мав лише 4 заряди. Обидва варіанти мали заряд Super, з одним зарядом, також Mk 1 мав зменшений заряд. Заряди 5 та Super використовували збільшені "мішки", які виходили за межі металевої гільзи. Гармата 105 мм Fd використовує подвійну (за міжнародною класифікацією потрійну) базу для метального заряду під назвою N, який використовували на британській службі, замість одинарного метального заряду на основі FNH, який використовують у США. 105 мм Fd Mk 2 до сих пір використовується у L118 Light Gun.

Максимальна дальність стрільби гармати 105 мм Fd Mk 1 становила 15 км, у Mk 2 — 17,4 км. Швидкострільність становила 6–8 пострілів за хвилину.

Кут підвищення гармати становив 70 градусів і кут нахилу -5 градусів, достатній для атаки ворожих БТРів за необхідності. Обертання башти та заряджання гільзи відбувалося електричними сервоприводами, підвищення та заряджання снаряду відбувалося вручну.

Через великий боєзапас і компактну башту САУ Abbot не мала каліброваних прицілів. Замість прицілу САУ мала Tangent Elevation (Тангенсне Підвищення) і шкалу кута прицілювання, а також окремі Правила Гармати для перетворення діапазону у Tangent Elevation, з поправкою на зміну дулової швидкості від стандартної. Циферблатний приціл усередині мав всі шкали, підсвічені та окуляр для перегляду.

Abbot мав дротовий та радіо зв'язок (Larkspur B48 потім Clansman UK/PRC 352) з центральним артилерійським постом, який використовував Apparatus Loud Speaking No. 23, це дозволяло передавати дані лише на першу гармату, а командиру цієї гармати достатньо було утримувати кнопку передавача для передачі даних на інші САУ. Спочатку для спілкування екіпажу використовували індукційну петлю.

Після введення на початку 1970—х в експлуатацію комп'ютерного обладнання польової артилерії було прибрано Гарматні Правила та встановлено Систему передачі даних артилерійської зброї. Система передавала накази на з даними про ведення вогню з командного посту по телефонній лінії або по радіо.

САУ Abbot могла плавати для чого мала екран плавучості, який встановлювали навколо корпусу і піднімали для збільшення плавучості. Машина рухалася по воді за допомогою обертання гусениць зі швидкістю 3 вузли . Кожний Abbot підтримував амфібійний Stalwart Mk 2 High Mobility Load Carrier який перевозив додатковий боєзапас.