Gewehr 41

Gewehr 41 — самозарядна гвинтівка G-41 (W) виробництва Німеччини. Використовувалася під час Другої Світової війни. У рушниці застосовувалися стандартні патрони 7,92×57 мм «Маузер».

Gewehr 41
Gewehr 41 (версія Walther)
Тип:	самозарядна гвинтівка
Походження:
Історія служби
Термін використання	1941—1945
Використання у	Третій рейх
Війни	Друга світова війна
Історія виробництва:
Розроблено	1941
Кількість	~ 70 тис.[1], або 115 — 130 тис.[2]
Характеристики
Маса	4,9 (без патронів)
Довжина	1138
Довжина ствола, мм:	546
Тип боєприпасу	7,92×57 мм
Калібр	7,92
Механізм	відведення порохових газів
Бойова скорострільність	15-20 (бойова)
Дульна швидкість	775
Прицільна дальність	до 800 [3]
Тип боєпостачання	неокремий магазин на 10 патронів
Приціл	секторний
Gewehr 41 у Вікісховищі

У 1940 році управлінням озброєнь сухопутних сил Німеччини було висунуто вимоги на нову самозарядну гвинтівку для Вермахту. Початок розробки самозарядної гвинтівки для Вермахту часто пояснюється великою кількістю самозарядних гвинтівок, що є на озброєнні Червоної Армії: (АВС-36, СВТ-38, СВТ-40). Наприкінці 1941 року у частини Вермахту для проведення військових випробувань почали надходити самозарядні рушниці двох типів: розроблена компанією Walther G-41 (W) і розроблена компанією Mauser G-41 (M). За підсумками випробувань на озброєння під позначенням G-41 (W) була прийнята гвинтівка системи Вальтера.

Гвинтівка випускалася в невеликій кількості, оскільки мала досить багато недоліків, у тому числі таких, як низька надійність, чутливість до забруднення (у тому числі — через оригінальний затвор, ковзного по напрямних на зовнішній поверхні ствольної коробки, дуже схильний до забруднення), велику вагу. Гвинтівка випускалася компанією Walther на заводі у місті Целла-Меліс і компанією Berlin-Lübecker Maschinenfabrik на заводі у місті Любек. у 1943 році у частини Вермахту почали надходити більш удосконалені гвинтівки G-43 (W).