Любек

Місто розташоване на Північнонімецькій низовині, поблизу гирла судноплавної річки Траве, яка впадає в районі Травемюнде в Балтійське море. Стара частина міста розташована на пагорбі й оточена водами річок Траве та Вакеніць. Ландшафт, на якому було споруджено місто Любек, є горбистим: що обумовлено льодовиковим періодом. Вигідне географічне положення сприяло розвитку міста як балтійського порту і стало причиною його стрімкого підйому ще в період Середньовіччя.

Сучасна назва міста походить від середньовічної назви старого Любека — Любіце (Liubice, Leubice). До середини XX століття домінуючою була думка про те, що «Любіце» є топонімом слов'янського походження й означає «кохана», «люба»[6], відтоді утвердилася нова концепція, за якою слов'янська назва міста Любіце походить від патроніма Любомир, тобто Любіце — це поселення нащадків Любомира[7].

Місто засноване в XII столітті на місці невеликого на той час занедбаного дерев'яно-земляного укріплення слов'ян-ободритів Буку (див. Круто), розташованого на лісистому заболоченому півострові в межиріччі Траве та Вакенітца, що має ту саму назву, що й півострів.

За шість кілометрів нижче за течією річки Траве, у місці впадання в неї річки Швартау, на маленькому вузькому півострові з VII—VIII століть н. е. існувало слов'янське торгове селище й невелика князівська фортеця Любіце, що стала до кінця XI ст. резиденцією ободритської династії Наконідів. Під час релігійних усобиць, пов'язаних із поширенням християнства, слов'яни-язичники знищили в Любіці слов'янську християнську князівську династію Наконідів, а Любіце сплюндрували й спалили. Залишки городян перебралися в поселення Буку, розташоване на однойменному лісистому півострові вище за течією Траве — під захист невеликого дансько-слов'янського княжого замку, і разом із німецькими переселенцями-колоністами з району Рейна заснували «новий» Любек. Любіце зникло з лиця землі й тільки в кінці XIX століття було знову відкрите археологами. Нині історики називають Любіце «Старий Любек» (нім. Alt Lübeck).

Потік німців-переселенців з півдня, переважно з Рурського регіону, швидко прибував, і вже через кілька років після заснування новий Любек мав фортечні стіни, вулиці й квартали будинків, пристані, церкви, міське самоврядування і навіть міські закони. Сюди, під захист німецької князівської династії Вельфів, у стіни новозбудованого Собору Св. Миколи разом зі своїм кліром перебрався глава єпархії єпископ Ольденбурзький.

Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №272 (англ.)

1226 року сенат Любека викупив у імператора Священної Римської імперії статус вільного імперського міста.

З 1361 року, після того, як данський король Вальдемар IV завоював торговий центр Вісбю, Любек став центром німецького Ганзейського союзу — унії з приблизно 200 вільних торгових великих і малих міст Європи. У той час Любек був другим (після Кельна) за розміром, значенням і впливом містом Центральної і Північної Європи. Останні збори ганзейських міст було проведено в Любеку в 1630 році. Згодом додаток «Hansestadt» (місто Ганзейського союзу) зберегли тільки Гамбург, Любек і Бремен. Остання невдала спроба, націлена на відродження Ганзейського союзу, була проведена 1669 року.

Після закінчення Наполеонівських воєн Любек залишається (поряд із Бременом, Гамбургом та Франкфуртом-на-Майні) одним із чотирьох німецьких «вільних міст». 1815 року саме в такій якості Любек увійшов до складу новоутвореної Німецької конфедерації, а потім, 1871 року — до складу Німецької імперії. Статус самостійного державного утворення зберігався за Любеком і в період Веймарської республіки.

Панорама Любека на гравюрі в Атласі міст земного світу 1572 року

1933 року, після приходу до влади націонал-соціалістів Любек втратив права і привілеї вільного міста, а 1 квітня 1937 року втратив автономію і був включений до складу прусської провінції Шлезвіг-Гольштейн.

Вночі з 28 на 29 березня 1942 року місто зазнало значних руйнувань внаслідок нальоту британської авіації.

Після війни Любек залишився в складі Шлезвіг-Гольштейна після перетворення 1946 року прусської провінції в окрему землю і разом з нею в 1949 році опинився в складі новоутвореної ФРН.

Центральна історична частина міста Любек є найбільшою за площею пам'яткою Німеччини, яка занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Особливо цінними є пам'ятки так званої цегляної готики Любека:

• Церква Святої Марії (Любек), споруджена в 1277—1351 роках;
• Гольстентор, міська брама, яка стала символом міста Любека, споруджена 1478 року;
• Бургтор, інша брама міста, споруджена 1444 року;
• Катарінеум, класична гімназія Любека, будівля споруджена 1531 року;
• Шпиталь Святого Духа, споруджений 1286 року;
• Церква Святого Якова, споруджена 1334 року;
• Кафедральний собор Любека, споруджений 1230, перебудований в готичний собор в 1266—1335 роки;
• Міська ратуша (Любек), споруджена 1226 року.
• Церква Святого Петра, споруджена 1170, перероблена в готичну церкву в XIII столітті.

• Логістика — морський транспорт, контейнерні перевезення:

Транспортне об'єднання «Любецьке портове товариство», LHG — Lübecker Hafengesellschaft (з 1934 року) ,

контейнерно-пасажирські лінії таких фірм: TT-Line ^{[недоступне посилання з липня 2019]}, Finnline , Stena-Line, , Silja-Line , та інші.

• Приладобудування — холдінговий концерн Dräger («Дрегер») .
• Машинобудування — «Любецьке машинобудівне товариство» (LMG).
• Суднобудування — корабельня «Fleder WErft» (будівництво великих морських сухогрузів), філія бременського концерну «Bremer Vulkan» (припинила існування у 2002 році). Фірма MSO GmbH — будівництво люксус-яхт .
• Харчова промисловість, фірми: «Ераско» (Erasco), «Швартау» (Schwartauer Werke GmbH), «Нідереггер» (Niederegger, засн. 1806)

Любителям сувенірних ласощів та патріотам «Київського торта» цікаво буде дізнатися, що Любек далеко за межами Німеччини також історично відомий кондитерськими виробами з «Любекського марципану». Провідною фірмою, що займається виробництвом любекських марципанів уже протягом понад 200 років є фірма Niederegger.

Панорама старого міста (2006)

• Шосейні шляхи:

Швидкісні автомагістралі. Автобан А1: напрямки — Гамбург, Бремен; Путтгарден (і далі до Данії, Швеції). Автобан А-20: напрямок — Росток, Щецин (Польща). Автобан А226: напрямок морський порт-термінал до Скандинавії.

• Залізниця:

Залізничні шляхи в шести напрямках. Головні напрямки: Гамбург, Копенгаген (Данія), Росток.

• Повітряне сполучення:

Міжнародний аеропорт Любек-Бланкензе, (Lübeck-Blankensee), іноді у довідках позначається як філія аеропорту м. Гамбурга (Hamburg-Blankensee).

Авіалінії компаній (стан літо-2008): «RYANAIR», «WIZZ», Jet2.com. Основний флот літаків: Being-737, Aerobus-320.

• Водні шляхи:

Морський порт Любек-Травемюнде. Пасажирський, автомобільний, вантажно-залізничний та контейнерний термінал Травемюнде-Скандінавієнкай (та ін.). Напрямки регулярних поромних переправ — Швеція, Данія, Фінляндія, республіки Балтії, Росія.

Судноплавний канал Ельба — Любек (після розбудови мережі автобанів у другій половині XX століття канал має місцеве значення).

• Любек (футбольний клуб) — клуб заснований 1 квітня 1919 року. Також у місті є багато спортивних гуртків для молоді.

• Гайнріх Лев — німецький монарх, герцог, засновник міста.
• Дітріх Букстегуде — органіст і композитор епохи бароко.
• Годфрі Неллер — портретист у стилі бароко, придворний художник монархів Англії від Чарльза II до Георга I.
• Томас Манн — видатний німецький письменник, філософ-гуманіст, лауреат Нобелівської премії з літератури (1929).
• Віллі Брандт — видатний німецький і європейський політик; канцлер ФРН, голова Соцінтерну; лауреат Нобелівської премії миру (1971).
• Гюнтер Грасс — визначний німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1999).
• Генріх Манн (1871—1950) — німецький письменник.

• 
  Вид міста в 1641 р.
• 
  Аеропорт Бланкензеє
• 
  Один з причалів поромного терміналу в Травемюнде
• 
  Вулиця Любека в 2011 році

• Lebeck Lexikon. Die Hansestadt von A bis Z. — Lübeck: Schmidt-Römhild, 2006. — 409 S. (нім.)

• Офіційний сайт міської адміністрації(нім.)
• Міська газета «Любецькі новини»(нім.)
• Любек, Гамбург та Бремен для українця