I Українська антарктична експедиція

Над станцією Академік Вернадський було піднято український прапор, 6 лютого 1996 р.

Українська антарктична станція «Академік Вернадський» до 1996 року належала Великій Британії і носила ім'я Фарадея.

Наукову базу на Аргентинських островах (Західна Антарктика) британці заснували під час експедиції на Землю Греяма в 1934—1937 рр. Як постійно діюча метеорологічна обсерваторія база почала працювати на острові Вінтер з 1947 році. Саме на цій базі британські вчені зробили відкриття — виявили існування озонової діри. У 1954 р. станцію було перенесено на мис Марина острова Галіндез.

З 1994 р. по лютий 1996 р. тривав процес передачі станції Україні. Це був жест доброї волі уряду Великої Британії. Адже після розпаду СРСР Росія оголосила себе його спадкоємицею, а відтак на прохання України в рамках розподілу активів колишнього СРСР передати одну з п'яти функціонуючих на той момент антарктичних станцій відповіла відмовою. Британія передала станцію Україні безоплатно, проте остання британська експедиція, яка працювала на «Фарадеї», попрохала у своїх українських колег, які приїхлаи приймати станцію, символічної платні в один фунт стерлінгів[2]. Зараз ця монета перебуває на станції «Академік Вернадський», вона вмонтована у шинквас бару «Фарадей».

​​​21 листопада 1994 р. Міжнародний фонд «Відродження» виділив 12 000 доларів на проект «Україна повертається в Антарктиду». 5 грудня 1994 р. на станцію Фарадей прибули четверо українських фахівців — Юрій Оскрет (забезпечення станції), Геннадій Міліневський (наукові програми), Олександр Люшнівський (зв'язок) та Володимир Гергієв (дизельне господарство) — і працювали там по 15 лютого 1995 р.

20 липня 1995 р. в Лондоні Посол України у Великій Британії Сергій Комісаренко та міністр закордонних справ Великої Британії Девід Девіс обмінялися дипломатичними нотами про передачу Україні антарктичної станції «Фарадей», а Петро Гожик, директор Центру антарктичних досліджень, і очільник Британської антарктичної служби Бері Хейвуд того ж дня підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння. ​

Відтак почалася підготовка команди зимівників першої Української антарктичної експедиції. 28 листопада 1995 р. і 7 лютого 1996 р. на станцію прибувають дві групи зимівників, і команда з 12 осіб починає роботу[3]. Перша експедиція пройшла успішно. За високий професіоналізм, виявлений в екстремальних умовах Антарктики при виконанні завдань Першої української антарктичної експедиції, Указом Президента України у квітні 1998 року орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено Г. П. Міліневського (начальника станції), орденом «За мужність» ІІІ ступеня В. Г. Бахмутова (геофізика) і Л. С. Говоруху (гляціолога). На станції залишилась пам'ятка зі списком учасників Першої антарктичної експедиції.

Учасники першої експедиції вилетіли з Києва 23 січня 1996 року, за три дні були вже в аргентинському порту Ушуайа (найпівденніше місто на планеті, знаходиться на острові Вогняна Земля, на березі протоки Бігля), звідки судно «Борис Петров» 1 лютого доставило їх на колишню британську станцію «Фарадей» — починаючи з цього дня, (Академік Вернадський).[4]

Команда Першої зимівлі у повному складі — середина зими.

• Геннадій Міліневський — начальник станції, геофізик, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, к.ф-м.н., Завідувач НД лабораторії фізики космосу.
• Павло Крушеницький — заст.начальника станції з технічних питань;
• Андрій Сидоровський — механік-дизеліст;
• Володимир Бахмутов — геофізик;
• Володимир Павлик — лікар;
• Володимир Рязанов — кухар;
• Владислав Тимофєєв — метеоролог;
• Леонід Говоруха — гляціолог;
• Сергій Гордієнко — спеціаліст з виживання;
• Євген Гур'янов — електрик;
• Роман Братчик — адміністратор зв'язку;
• Олександр Янцелевич — метеоролог;[5]

Перша Українська експедиція до Антарктиди має місце у сюжеті роману Андрія Куркова «Пікнік на льоду» (1996), що перекладений більш ніж 30-ма мовами.