Lo-Fi

Lo-Fi музика (англ. low fidelity — «низька точність») — це звукові записи з якістю, нижчою за звичні стандарти сучасної музики. Термін наприкінці 1986 року впровадив ді-джей Вільям Берґер на радіо WFMU, який присвячував щотижневий півгодинний сегмент своєї програми музиці, записаній в домашніх умовах, під назвою Lo-Fi[1].

Lo-Fi
Стилістичні походження
Походження
1960–80ті
Типові інструменти

Ця музика також стосується руху, утвореного переважно на американських андеграундних музичних сценах у ранні 1980-ті роки. Серед пов'язаних гуртів: Sebadoh, Pavement, Liz Phair та Бек Гансен[2].

Походження

З музичного порталу оглядів AllMusic: «Впродовж історії рок-н-ролу записи робили дешево та швидко, часто на недосконалому обладнанні. У цьому сенсі, найперші записи рок-н-ролу, більшість гаражного року 60-х та більшість панк-року пізніх 70-х можна позначити як Lo-Fi.» Альбоми гурту The Beach Boys Smiley Smile (1967), Wild Honey (1967) та Friends (1968) були трилогією lo-fi альбомів, записаних здебільшого на домашній студії Браяна Вілсона.

Див. також

Джерела
  1. Berger, William. Shit From an Old Cardboard Box, incl. Uncle Wiggly Tour Diary. WFMU's Beware of the Blog. Процитовано 19 вересня 2014.
  2. Lo-Fi. AllMusic.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.