Бек Гансен

Бек почав як фольк-музикант, переключаючись між кантрі-блюзом, дельта-блюзом і більш традиційною фольк-музикою[4]. Він почав виступати у міських автобусах, часто переспівуючи Міссісіпі Джона Гарта і виконуючи власні, іноді зімпровізовані композиції: «Я заходив в автобус і починав грати Міссісіпі Джона Гарта з абсолютно зімпровізованою лірикою. Якийсь п'яничка починав кричати на мене, називаючи Екслем Роузом. Так що я починав співати про Ексла Роуза, дамбу, автобусних пропусках і стрихнін, змішуючи все»[9]. Водночас, Бек був учасником гурту Youthless, який під впливом дадаїзму влаштовував виступи в міських кафе: «У нас були мікрофони RadioShack і саморобні динаміки, і ми витягали людей з натовпу, щоб ті прочитали комікс або побітбоксінговали, або ми зв'язували всю юрбу клейкою стрічкою»[4].

В 1989 році Бек переїхав до Нью-Йорку, маючи при собі трохи більше восьми доларів і гітару[9]. Протягом усього літа він намагався знайти роботу і житло, що не увінчалося особливим успіхом[9]. У результаті, він оселився в Нижньому Іст-Сайді, де став частиною першої хвилі «анти-фольку», виступаючи з такими музикантами, як Сінді Лі Берріхілл, Кірком Келлі, Paleface і Lach[11].

	Сенсом місії було знищити всі кліше і створити нові. Всі знали один одного. Ти міг вийти на сцену і сказати що завгодно, при цьому не відчуваючи себе дивно і не відчуваючи будь-якого тиску.
— Бек про свої роки в Нью-Йорку[11]

Будучи натхненним подібною свободою і місцевими виконавцями, Бек почав складати сюрреалістичні пісні про піцу, MTV і роботу в Макдональдсі, включаючи різноманітні життєві теми[11]. В 1991 році, не бажаючи провести чергову бездомну зиму в Нью-Йорку, Бек повернувся в Лос-Анджелес[12]. «Я втомився від холоду, втомився від побиттів. Без грошей в Нью-Йорку було важко <…> Я, так би мовити, використав усіх своїх друзів. Я всім насточортів там»[9].

Повернувшись у Лос-Анджелес, Бек влаштувався на роботу до відео-магазину в районі Сілвер-Лейк, «роблячи такі речі, як розташовуючи в алфавітному порядку порнографію»[9]. Поза робочого часу, Бек виступав у різноманітних клубах і кафе Сілвер-Лейка спільно з іншими андеграундними виконавцями, включаючи Ethyl Meatplow і that dog.[9][7][8]. Для того щоб звернути увагу байдужих глядачів на свою музику, Бек грав у невимушеній, жартівливій манері[13]: «Я міг грати пісню Сана Хауса, а всі глядачі розмовляли. Так що може від відчаю чи нудьги, чи нудьги глядачів, я починав грати сміховинні пісні, просто щоб подивитися на реакцію людей»[14]. Будучи фактично незнайомим публіці і загадковим для зустрічних, Бек виходив на сцену між виступами в місцевих клубах і грав «дивні фольк-пісні», супроводжені «тим, що найкраще можна описати як перформанс», іноді одягаючи на обличчя маску імперського штурмовика з «Зоряних воєн»[8]. Незабаром, Бек почав робити демо-записи і роздавати їх всюди[8].

У кінцевому рахунку, молодого виконавця помітили Маргарет Міттлеман, голова управління талантами BMG Music Publishing, а також Том Ротрок, Роб Шнапф і Бред Ламберт, власники інді-лейбла Bong Load Custom[7]. Шнапф побачив виступ Бека в клубі Jabberjaw і відчув, що він міг би підійти для їх невеличкого підприємства[8]. Бек проявляв невеликий інтерес до хіп-хопу, тому Ротрок познайомив його з Карлом Стівенсоном, звукозаписним продюсером лейбла Rap-A-Lot[8][15]. В результаті співпраці Бека і Стівенсона був написаний і записаний хіп-хоп трек «Loser», після чого Бек повернувся до своїх фольк-пісень, роблячи домашні записи типу Golden Feelings і випустивши декілька інді-синглів[8].

У березні 1993 року, лейбл Bong Load випустив сингл «Loser» на 12-дюймовому вінілі, відштампував 500 копій[16]. Бек вважав, що сингл був пересічним, але погодився на його випуск тільки за наполяганням Ротрока[17]. Несподівано, сингл стали крутити на радіостанціях, спочатку в Лос-Анджелесі[16], а після в Санта-Моніці на радіостанції KCRW, де ведучий Кріс Доурайдас програв пісню на головній музичній передачі станції Morning Becomes Eclectic. Доурайдас сказав: «Того дня я зателефонував до звукозаписувального лейблу і попросив, щоб Бек зіграв в ефірі. Він прийшов у ту п'ятницю, порепував під запис “Loser” і виконав пісню “MTV Makes Me Want to Smoke Crack”»[8][К 1]. Пізніше, Сіетлські радіостанції KNDD і KROQ-FM стали крутити «Loser» практично щогодини[16]. Поки Bong Load намагалися випустити більше копій синглу, Беку почало надходити багато пропозицій від мейджор-лейблів[8]. У листопаді, він провів кілька днів у Олімпії, Вашингтон, спільно з Келвіном Джонсоном записуючи матеріал, який був випущений на лейблі Джонсона K Records в 1995 році під назвою One Foot in the Grave[18]. У грудні, Бек підписав контракт з мейджор-лейблом Geffen Records, який забезпечив йому збереження творчої свободи і дозволив випускати матеріал на невеликих, незалежних лейблах, таких як Flipside, який випустив альбом Stereopathetic Soulmanure[8][18]. Через тиждень після випуску Stereopathetic Soulmanure, Geffen Records випустили третій студійний альбом Бека Mellow Gold, що відкривався саме з «Loser», яка до того часу вже була на вершині хіт-парадів, займаючи десяту і перше місця в Billboard Hot 100 і Modern Rock Tracks, відповідно. Також, пісня увійшла в хіт-паради Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії і по всій Європі. З новонабутою увагою, таблоїди прозвали Бека «Королем нероб» і центром так званого «руху нероб»[19] (англ. slacker movement). Критики визнали текст «Loser» тісно пов'язаним з «ідеалами» Покоління X, хоча сам Бек негативно поставився до подібних заяв і його образу особи «покоління нероб»: «До біса нероб. Я ніколи не байдикував. Я працював за чотири долари на годину, щоб залишитися в живих. Вся ця каламуть щодо “нероб” призначена для людей у ​​яких є час, щоб бути пригніченими з приводу всього»[9].

• «MTV Makes Me Want To Smoke Crack» (Квітень 1993)
• «Steve Threw Up» (1994)
• «It's All in Your Mind» (1995)
• «Caspar and Mollusk» (1995)

• «Loser» (1994)
• «Pay No Mind (Snoozer)» (1994)
• «Beercan» (1994)
• «Where It's At» (1996)
• «Devils Haircut» (1996)
• «The New Pollution» (1997)
• «Sissyneck» (1997)
• «Jack-Ass» (1997)
• «Deadweight» (саундтрек до фільму «Життя гірше звичайного» (англ. A Life Less Ordinary)) (1997)
• «Tropicalia» (1998)
• «Sexx Laws» (1999)
• «Mixed Bizness» (2000)
• «Lost Cause» (2002)
• «E-Pro» (2005)
• «Girl» (2005)
• «Nausea» (2006)
• «Think I'm in Love» (2007)
• «Timebomb» (2007)
• «Chemtrails» (2008)
• «Gamma Ray» (2008)
• «Youthless» (2008)

• Golden Feelings (1993/1999)
• A Western Harvest Field by Moonlight EP (1994)
• Stereopathetic Soulmanure (1994)
• One Foot in the Grave (1994)

• Mellow Gold (1994)
• Odelay (1996)
• Mutations (1998)
• Midnite Vultures (1999)
• Sea Change (2002)
• Guero (2005)
• The Information (2007)
• Modern Guilt (2008)

• Stray Blues (компіляція b-sides) (2000)
• Beck (компіляція b-sides) (2001)
• Game Boy Variations (компіляція реміксів) (2005)
• Guerolito (компіляція реміксів) (2005)

• The Velvet Underground & Nico (2009)
• Songs of Leonard Cohen (2009)