PAPI

Концепцію системи PAPI вперше було розглянуто у 1974 р. Тоні Смітом та Девідом Джонсоном (Tony Smith/David Johnson) у Королівському авіаційному дослідному центрі (КАДЦ) у Бедфорді (Англія). Розробка технології тривала два роки. Діяльність науковців була схвалена відзнакою КАДЦ, їх було нагороджено стипендією Авіаційного товариства (Aeronautical Society), нагородою Американської Фундації з безпеки польотів (American Flight Safety Foundation) та золотою медаллю від Британської гільдії пілотів (British Guild of Air Pilots). Інженери-розробники також були задіяні у безпосередньому монтажі системи для перших випробувань. Тотожний дизайн використовується донині, в т.ч. для посадок космічних шатлів NASA[1]

Пристрій PAPI

Співвідношення білих та червоних вогнів, що видимі в залежності від кута заходу на посадку. Вище розрахункового рівня глісади пілот бачитиме більше білих вогнів ніж червоних, при заході нижче потрібного кута ― більше червоних. Для оптимального профіля заходу співвідношення червоних та білих вогнів повинна бути однаковою.

Студентам пропонуються наступні мнемонічні правила:

• БІЛЕ на БІЛОМУ ― перевір висоту (зависоко)
• ЧЕРВОНЕ на БІЛОМУ ― все гаразд
• ЧЕРВОНЕ на ЧЕРВОНОМУ ― небезпека аварії (занизько)

Cистема PAPI зазвичай розташована ліворуч від ЗПС під правильним кутом до центролінії ЗПС. Відстань між пристроями становить 9 м. Відстань найближчого до краю ЗПС ― 15 м. У певних випадках PAPI встановлюють праворуч від ЗПС, або навіть з обох сторін (не врегульовано нормами ICAO). Світлові характеристики всіх пристроїв однакові. За хорошої видимості повноцінний супровід можливий за 5 nm (8 км) удень та вночі. Саму присутність вогнів вночі видно за 20 nm (32 км).