Shochiku

Shochiku (яп. 松竹 Сьо:тіку) — японська кіностудія і виробнича компанія для кабукі[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10]. Вона також виробляє і поширює аніме-фільми.

Shochiku
松竹
Тип Публічна компанія
Форма власності кабусікі-ґайся
Галузь кіноіндустрія
Лістинг на біржі TYO: 9601 9601
Засновано 1895
Засновник(и) Такеджіро Отані та Мацуджіро Шіраі
Штаб-квартира Tsukiji 4-1-1, Chuo City, Tokyo, Japan
Виторг 8,8 млрд. єн (2014)
Співробітники 1227 (2014)
Дочірні компанії Shochiku Broadcasting Co., Ltd.
Офіційний сайт
 Shochiku у Вікісховищі

На кіностудії працювали такі прославлені режисери, як Ясудзіро Одзу, Кендзі Мідзоґуті і Акіра Куросава, а з сучасних — Такаші Мііке (режисер «Кінопроби» та «Іті-вбийці») і Такесі Кітано.

Історія

Компанія була заснована у 1895 році, що робить її найстарішою компанія в Японії, що бере участь у виробництві кінофільмів[11]. Заснована братами Такеджіро Отані (大谷竹次郎) та Мацуджіро Шіраі (白井松次郎), вона була спочатку виробничою компанією кабукі і з 1902 мала назву «Matsutake». Назву Shochiku компанія отримала в 1937 році[12]. Shochiku швидко розросталася, розширюючи свій бізнес у багатьох інших японських живих театралізованих стилях, в тому числі Но і Бунраку, створивши монополію через свою власні театри, а також драматичні тупи кабукі та шінпа[11].

У 1920 році як дочірнє підприємство компанії Shochiku і при її фінансовій підтримці була заснована Сіраем Мацудзіро після того, як він побував в Голлівуді, кіностудія Shochiku Kinema Company[1]. Кіностудія із самого початку була заснована з ідеєю почати працювати за голлівудською системою кіновиробництва і осучаснити японське кіно. Окрім кіностудії, театральною компанією Shochiku була заснована акторська школа, управляти якою (як директор) запросили Осаная Каору, лідера сінґекі[6] — радикальної прозахідної течії в японській театральному і кіномистецтві[2]. Компанія навіть думала, що навколо її кіностудії виникне ціле місто (за типом Голлівуду). Але ідеї виявилися занадто радикальними для не готового до змін японського суспільства (і глядачів, і прокатників)[6].

Shochiku Kinema швидко (вже на початку 1920-х років) стала однією з провідних[5] і найприбутковіших кіностудій Японії[2], перетворившись на головного конкурента студії Nikkatsu[9]. До кінця 1920-х років разом з Nikkatsu вони володіли більше ніж двома третинами кінотеатрів Японії, що дозволяло їм контролювати кіноринок і успішно складати конкуренцію Голлівуду — у своїх кінотеатрах вони могли демонструвати свої власні фільми нарівні з широко розповсюдженою по всьому світу голлівудською продукцією. (Проте, через культурні і мовні бар'єри японські глядачі взагалі голлівудські фільми сприймали не так легко, як, наприклад, в Європі)[2].

Однією з революційних змін, ініційованих Shochiku Kinema, була поява акторок-жінок в японських фільмах. Коли у 1920 році, тоді ще щойно утворена, вона стала першою японською кіностудією, яка почала використати жінок-акторок замість оннагат (оннагата — переодягнутий в жінку актор-чоловік), це вразило японську кіноіндустрію[5][2].

До кінця 1930-х років Shochiku Kinema Company, як пишуть автори «Нової історії японського кіно», створила «кінематографічний стиль, який дав [японською] кінопубліці проблиск візуального концепту модернізму, пізніше прирівняного до „американізму“, узятого [кінокомпанією] на озброєння з метою задовольнити вимоги суспільства», що швидко змінюється[1]

Примітки
  1. Isolde Standish (8 травня 2006). A New History of Japanese Cinema. Bloomsbury Publishing. с. 37–. ISBN 978-1-4411-6154-3.
  2. Colette Balmain (14 жовтня 2008). Introduction to Japanese Horror Film. Edinburgh University Press. с. 13–. ISBN 978-0-7486-3059-2.
  3. Catherine Russell (16 червня 2011). Classical Japanese Cinema Revisited. Bloomsbury Publishing. с. 11–. ISBN 978-1-4411-4461-4.
  4. Kenneth Henshall (7 листопада 2013). Historical Dictionary of Japan to 1945. Scarecrow Press. с. 111–. ISBN 978-0-8108-7872-3.
  5. Samuel L. Leiter (30 жовтня 2014). Historical Dictionary of Japanese Traditional Theatre. Rowman & Littlefield Publishers. с. 431–. ISBN 978-1-4422-3911-1.
  6. Mitsuhiro Yoshimoto (2000). Kurosawa: Film Studies and Japanese Cinema. Duke University Press. с. 211–. ISBN 0-8223-2519-5.
  7. Donald Kirihara (1989). Style and Tradition in Four Films by Kenji Mizoguchi. University of Wisconsin--Madison.
  8. Aruna Vasudev; Latika Padgaonkar; Rashmi Doraiswamy (2002). Being & becoming, the cinemas of Asia. Macmillan. ISBN 978-0-333-93820-1.
  9. Barry Keith Grant (2007). Schirmer Encyclopedia of Film: Independent Film - Road movies. Schirmer Reference. ISBN 978-0-02-865794-3.
  10. Karel Dibbets; Bert Hogenkamp (1995). Film and the First World War. Amsterdam University Press. ISBN 978-90-5356-064-8.
  11. Sharpe, Jasper (2011). Historical Dictionary of Japanese Cinema. Scarecrow Press. с. 222-225. ISBN 978-0-8108-7541-8.
  12. The Corporate Identity of Shochiku Co., Ltd.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.