Єна

Срібна монета «Вадо-кайтін» (708 рік) з серії «Дванадцять монет давньої Японії»

Єна вперше отримала офіційний статус національної японської валюти 27 червня 1871 року згідно з урядовою постановою про нову валюту. Вона позначається ієрогліфом «円» (кружальце)[3]. Її символом є знак «¥»[4], а міжнародним кодом — «JPY». 1 єна складається з 100 сенів, а 1 сен з 10 рінів[5].

Грошова одиниця, яка записується ієрогліфом «円» походить з Китаю і по-китайськи називається «юанем». У китайській імперії Цін однією з валют було срібло, яке перебувало в обігу у формі зливків. Проте у 18 столітті до китайців стали завозити іспанські та мексиканські срібні монети, які отримали назву «срібних»[6] або «західних юанів»[7]. Згодом у Гонконгу британці налагодили випуск місцевих срібних монет, «гонконгських доларів», які китайською називалися «гонконгськими юанями»[8]. Ця валюта стала потрапляти до Японії, де «юань» звучав вже на японський лад як «ен». З 1830 року японці запустили виробництво власних срібних монет, аналогічних гонконгським за вмістом металів і вагою.

Свою ж назву «єна» японська валюта отримала від форми «єн» (японською означає «круглий»), оскільки попередні монети мали овальну або рідше прямокутну форму.^{[джерело?]}

Попри те, що японською мовою японська валюта називається «ен», з подачі англомовних японознавців у світі закріпилися назви «єн» та «єна». Причиною цього було погане знання іноземцями японської фонетики нового часу. Перший склад слова «ен» записувався через знак «ゑ», який у старояпонській мові вимовлявся як «є», проте з середини 18 століття перейшов у «е». У ряді віддалених регіонів, особливо в місцях компактного проживання японців за межами Японії, цього переходу не відбулося. Через це у «Англійсько-японському і японського-англійському словнику» (1830) англійського місіонера Вальтера Генрі Мендхерста, який ніколи не відвідував Японію, а для укладання словника займався опитуванням японців Джакарти, ця фонетична зміна не описана, а слово «кружальце» було записано згідно зі старою вимовою — «єн»[9]. Слідом за Мендхерстом, місіонер американського походження Джеймс Кертіс Хепберн у першому виданні свого «Японського і англійського словника» (1867) так само передавав знак «ゑ» як «є», не враховуючи фонетичних змін в японській мові. Оскільки цей словник мав великий вплив на європейців і американців, які перебували в Японії, слово зі старою вимовою «єна» закріпилися у їхньому лексиконі і поширилося закордон. З часом Хепберн переглянув власну систему транслітерації і замінив «є» на «е» у третьому виданні свого словника (1886), але зробив виняток для «єни», позаяк це слово вже було усталеним в англійській мові[10].

Золоті, срібні та бронзова монети системи Токуґава (1601—1867)

У часи існування Японської імперії окрім єн, які ходили на території власне Японії, існували також тайванські і корейські єни. Після розвалу імперії тайванська валюта стала називатися доларом, а корейська — воном, однак спільне для них ієрогліфічне написання «円» залишилося незмінним. В Китайській Народній Республіці назва національної валюти також походить від цього ієрогліфа. Його традиційний варіант «圓» містив велику кількість рисок і був складний для написання, тому уряд замінив його ієрогліфом-омофоном «元» (юань, основа)[11]. Таким чином ієрогліф «円» є спільним для означення валют усіх східноазійських країн, хоча його прочитання відрізняється залежно від мови цих країн.

У 1871 році японський уряд прийняв рішення використовувати єну як основну національну грошову одиницю замість середньовічної рьо. Було введено золотий стандарт, за яким 1 єна мала містити 1500 мг чистого золота. Японія випустила перші золоті монети західного зразка номіналом 1, 2, 5, 10, 20 і 50 єн. Вміст золота у цих монетах визначив Іто Хіробумі, який перебував з візитом у США і запозичив дані з проекту Палати Представників США про вміст благородних металів у 1 доларі США. Золота єна відповідала 2 старим квадратним монетами нібункін, які виготовлялися зі сплаву золота (22,3 %) і срібла, або 1 середньовічному золотому рьо, тому її впровадження не викликало руйнації існуючої системи цін і відбулося без ускладнень.

З 1869 р. в обороті перебувало 71 золотих і 71 срібних видів «єни», а з 1918 р. їх замінили паперові гроші.[12]

На початок XXI століття, єна разом з британським фунтом займає 3—4 місця у світі за обсягами торгівлі та часткою в іноземних валютних резервах центробанків різних країн. Також є однією з п'яти резервних валют Міжнародного валютного фонду. Це пояснюється економікою Японії, яка є однією з найбільших, найрозвиненіших та найстабільніших у світі. Втім, в кінці минулого та на початку теперішнього століття, відбувалося скорочення частки накопичень в японських єнах, що викликано сповільненням темпів зростання економіки Японії.[2]

Таблиця демонструє середній місячний курс єни до долара США з 1949 по 2015 рік.[21][22] Жовтим кольором виділені максимум та мінімум.

Графік валютного курсу єни до долара США з 1950 року

Японська єна має в світі репутацію надійної валюти-сховища у часи різних економічних потрясінь. У такі періоди (як наприклад фінансова криза 2008 року) попит на валюту (і відповідно її обмінний курс) росте.

Станом на 18 лютого 2022, валютний курс єни (за даними МВФ, ЄЦБ та НБУ) становить 114,9 єн за 1 долар США, 130,5 єн за 1 євро та 4,053 єн за 1 гривню.

Графіки валютних курсів єни по відношенню до долара США (з 1990 року) та євро (з 1999)

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997. — 464 с.

• Банк Японії (яп.) -(англ.)