Аніме

Таблиця емоцій

Малознайомі з аніме люди серед ознак аніме зазвичай в першу чергу згадують великі очі персонажів[10]. Насправді аніме-персонажі виділяються не стільки розміром очей, скільки увагою, приділеною їх деталізації стосовно всієї решти особи. Ніс і рот зазвичай зображаються декількома хвилястими лініями, за винятком моментів, коли персонаж говорить. Проте існують твори, в яких використовується «реалістичне» малювання, — ніс, рот і скроні рівно з іншими деталями малюються та затінюються з більшою точністю.

По очах часто можна зробити висновки про персонажа в цілому[11]. Позитивні, веселі, доброзичливі головні герої зазвичай малюються з великими, блискучими, повними життя очима; замкнуті, похмурі або негативні мають звужені очі, іноді закриті або відтіняються чубом, часто їх малюють схожими на очі якого-небудь гострозорого хижого птаха або змії; хитрі або підкреслено-ввічливі персонажі мають очі лисиці — наче весь час закриті, ніби персонаж постійно посміхається, проте приблизно такі ж формою може мати й звичайний сонько; якщо персонаж не є романтичним, але при цьому не злий, хитрий або замкнутий, художники можуть забезпечити його достатньо великими очима, але з маленькими зіницями-крапками; крім того, якщо персонажа раптом позбавляють магічним засобом волі або навіть душі, його очі втрачають блиск і стають млявими — з них зникають всі відблиски. У дітей очі зазвичай зображені дуже великими, що зображає їх відкритість, люди похилого віку ж (за украй рідкісним винятком) мають очі маленькі, з маленькими зіницями. В цілому чим старший персонаж — тим меншими в нього малюються очі, що, до речі, відповідає тенденції дорослішання в людей. Окуляри є додатковим засобом виразності, будучи неодмінним атрибутом ерудитів (на противагу ексцентричним геніям), різних скромниць або отаку.

Волосся в аніме зазвичай складається з пасом. Зачіски персонажів можуть мати найрізноманітніші, деколи дивовижних форм і кольорів. Волосся, а також деталі одягу персонажів, часто підпорядковують вітру або інерції, примушуючи їх несинхронно рухатися при переміщеннях персонажа. Волосся різних кольорів спочатку було способом «персоніфікувати» героїв, зробити їх помітно різними. Окрім того, в країні де в усіх жителів волосся майже однакового кольору червоне, зелене чи синє волосся сприймається саме як символічне, а не як неприродне. Сьогодні, коли образи персонажів опрацьовуються аж до найдрібніших деталей особистості та манер поведінки, різноколірне волосся не є необхідністю, швидше — традицією. Крім того, колір волосся часто відображає характер персонажа. Наприклад, руде волосся є характерним індикатором запальності (Аска з «NGE», Ліна Інверс з серіалу «Рубаки»). Світле волосся також указує на іноземне походження героя, оскільки більшість японців мають темне волосся[12].

В порівнянні із «західною» анімацією тіло та його частини (за виключенням обличчя) малюються незрівнянно реалістичніше, в цілому анатомічні пропорції людського тіла дотримуються досить точно.

Деякі види класичного та сучасного малювання персонажів. Раніше художники економили на анімації (зловживали статичними кадрами), гірше промальовували тло тощо, але для компенсації усього цього значно більше уваги приділяли обличчям та особливо очам головних персонажів. Тому краще промальовані, складніші дизайни облич персонажів «класичного», аніме в порівнянні із сучасними в цьому прикладі не є випадковістю.

Оскільки аніме-серіали зазвичай демонструються на телебаченні з частотою близько серії в тиждень, для їх створення задіюють штат зі сценариста, режисера, дизайнера та декількох десятків аніматорів. Крім того, щоб укладатися в графік виходу, по можливості, без втрати якості, використовуються так звані «прийоми обмеженої анімації». Вони включають перемальовування окремих частин малюнка зі збереженням більшої частини картинки незмінною, статичні задні плани, спрощені форми передачі емоцій. Однак слід зазначити, що в міру розвитку комп'ютерної графіки та відповідно здешевлення виробництва середня якість анімації в цілому покращується й зараз ці прийоми використовуються значно менше та обмеженіше ніж в часи «золотого віку» аніме (1980-ті роки).

Передача емоцій в аніме є приводом для окремої розмови. Крім традиційних для аніме видів прояву відчуттів персонажем — зміною виразу обличчя або тону його голосу, використовується ряд інших прийомів. Емоції можуть зображатися підкреслено нереалістично, гіпертрофовано — персонажі говорять із закритими очима, щоб передати безапеляційність, або приймають картинно демонічний вигляд, коли проявляють гнів. У комедійних ситуаціях, з метою показати несерйозність відчуття, застосовуються піктограми, такі, як картинка «крапельки поту» або вен, що виникають поверх голови героя, або в рамці над нею.

Крім «серйозного» малювання існує також популярний стиль «чібі» або «super-deformed» (SD), в якому персонажі малюються спрощено, з непропорційно великими головами й очима на пів обличчя. Зазвичай SD-малювання застосовується в комедійних ситуаціях, оскільки видає явну несерйозність, пародійність того, що відбувається. Проте, існують серіали, цілком зроблені в такій манері; тут малювання використовується, щоб створити симпатію до «маленьких і пухнастих» головних героїв. Так, наприклад, в комедійному серіалі «Сім образів Ямато Надешіко» головна героїня 90 % екранного часу проводить у своїй чібі-формі, поводячись так, немов абсолютно не від світу цього. Інші ж персонажі, адекватніші, зображені, відповідно, цілком звичайними.

Як і в випадку кінематографу, різноманітність сюжетів аніме обмежена лише фантазією сценариста. Одночасно з аніме, що розповідає про паралельні реальності й космос, є таке, що описує історичні події, або відтворює повсякденне життя головних героїв у звичайному Токіо. Проте, різні жанри накладають різні відбитки на сюжети аніме, і часто визначають загальну манеру побудови або ключові моменти сюжетної лінії серіалу.

Аніме «Bleach» — один з найвідоміших представників жанру шьонен

Так, наприклад, твори, звані «шьонен-пригоди» (shounen-adventure — пригоди для хлопців) часто мають передбачений канонічний вигляд: велику частину серіалу головний герой збирає команду прихильників і вчиться новим прийомам ведення бою, долаючи при цьому дрібні проблеми, щоб урешті-решт перемогти свого головного супротивника. Після цього серіал або закінчується, або повертається до початку: позначається сильніший, найнебезпечніший ворог. Один такий цикл іноді називають аркою (від англ. arc). Прикладом класичної shounen-adventure може служити «Rurouni Kenshin» — епос про Хімуру Кеншіна, самурая часів реставрації Мейджі, який уміє, але не хоче більше вбивати.

Поширено також нестандартне схрещування звичних шаблонів. Наприклад, комедія/бойовик «Full Metal Panic!» оповідає про молодого, але бравого вояка Соске Саґару, якого призначили на навчання в школу — охороняти потенційну жертву. Гармонійне переплетення шкільних комедійних сценок і серйозного воєнізованого сюжету компенсує недоліки обох ліній окремо.

Незважаючи на велику кількість серіалів, зроблених за канонами жанру, великою є й кількість оригінальних творів. Прикладом серіалу з нестандартною сюжетною лінією може служити «Gantz» — бойовик, головні герої якого — Кей Куроно та Масару Като — загинули під колесами поїзда метро, але воскресли нерухомою чорною кулею, яка знаходиться в кімнаті токійського готелю, — для того, щоб брати участь в жорстокій грі на виживання, вийти з якої можна, лише заробивши 100 очок.

Всесвіти, в яких відбувається дія серіалів, можуть приймати будь-які форми, від класичних фентезі-світів до популяризованого американськими авторами кіберпанку («Ghost in the Shell», «Serial Experiments Lain») або розвиненого аніме стимпанку («Fullmetal Alchemist», «Steamboy»). Історії фантастичних світів можуть серйозно відрізнятися від звичної нам: наприклад, в аніме «Fullmetal Alchemist» замість фізики розвинено мистецтво алхімії, в аніме «Trigun» дію відбувається в далекому майбутньому, на пустинній планеті, серед останків втрачених технологій. Серіал «Wolf's Rain» малює постапокаліптичний світ, в якому люди одного разу програли самі собі, і залишили величезні поля битв, усіяні скелетами бойових механізмів.

Велика частина аніме-серіалів має яскраво виражений емоційний та ідейний підтекст. Акуратно, зазвичай без фальшу, режисер образами створює відповідний емоційний фон для передачі своїх думок. Популярними ідеями є: ідея стійкості, небажання здаватися як завгодно могутнім людям або обставинам, ідеї самовизначення й вибору життєвого шляху, мораль людини. Різний вік цільової аудиторії часто впливає на ідейний підтекст твору: шьонен, що звичайно адресуються хлопцям старше за дванадцять років, частіше містять «простий» емоційний ряд (не здаватися, захищати друзів, і т. д.) з меншим опрацьовуванням деталей, ніж філософські або психологічні твори для дорослих. «Простота», проте, не означає, що ідеї таких серіалів «дитячі» або навіть «наївні», «максималістичні» — або що такі серіали не розраховані на старше покоління. У серйозніших серіалах розглядаються питання сенсу життя, моралі, проблеми ескапізму, самотності та розділеності людей, релігії.

Часто сюжет і стилістика аніме запозичуються з твору, що екранізується, зазвичай — манґи або «легкої новели». Іноді при цьому сюжет аніме може достатньо сильно відрізнятися від сюжету манґи: так, в аніме можуть бути додані герої, відсутні в манзі, змінена кінцівка й тому подібне.

Однією з особливостей яка відрізняє манґу та аніме від їхніх західних аналогів, — розвинена символічно-графічна мова, що дозволяє декількома штрихами передати досить складні емоції або виразити характер героя[13].

Зовнішній вигляд персонажа:

• Колір волосся часто позначає характер героя: руде — запальний, біле — спокійний, чорне — щось середнє. Тут слід враховувати, що для темноволосих японців чорний колір волосся є нейтральним, а інші підкреслюють якусь відмінність від середнього. Також внаслідок того, що колір волосся в них майже однаковий, різноколірні чуприни аніме-персонажів сприймаються японцями в першу чергу саме як алегорія, а не як справжній колір.
• Розмір очей і ступінь їх блиску показує молодість героя, його відкритість світу. Також великі очі є ознакою краси. Тому в класичному аніме чим старіший персонаж, тим менші його очі й навпаки, найбільші очі в маленьких дітей, в жінок очі більші ніж в чоловіків тощо
• Карикатурно-маленькі (чібі) зображення героїв — ознака того, що герой поводиться по-дитячому.
• Іноді герої непритомніють, якщо уражені чимось до глибини душі.
• Дуже важливий одяг персонажів, особливо у фентезі. По ньому можна дізнатися рід занять персонажа.

Дії персонажів:

• Мимовільне чхання — про персонажа в цей момент хтось подумав.
• Навколо персонажа виникають вогні полум'я або бурхливі хвилі — персонаж розлючений.
• Легкий мерехтливий ореол навколо персонажа — персонаж стоїть під дощем.
• Потоки сліз з очей — гумористичний прийом, персонаж гірко плаче, але серйозно до причини його плачу ставитися не варто.
• Хрестики на обличчі чи голові — персонаж нервує (злиться, гнівається) або боїться. Початково зображувалися зморшки від напруги, з часом вони перетворилися на схематичний знак.
• Крапля поруч з головою — крайнє здивування, найчастіше на незрозумілий вчинок, недоречні слова чи дивні думки інших персонажів. Використовується як правило для того, щоб показати реакцію оточуючих на дії персонажа.
• Несподіване падіння персонажа на рівному місці, чи рідше втрата свідомості — реакція на сказану кимось дурість, ситуація має відтінок ніяковості, тобто тому хто так реагує небайдужа реакція інших на сказане. Первісно падіння розглядалося як спроба відвертати увагу інших від сказаного.
• Кров з носа — юнацька збентежена (перебільшена) реакція на сексуальну сцену або голу дівчину. Натяком на цей штамп є часті сцени де в персонажа чимось заткнуто ніздрі (щоб кров не текла від збудження).
• Люта реакція на дрібний поріз на обличчі — в Японії фраза «у вас дуже красива шкіра» — один з найсильніших компліментів, тому приділяється велика увага до краси обличчя. Саме тому такі сцени часті перед чи під час поєдинків. Навіть якщо герой показно спокійно сприймає подібну подряпину це щось на зразок рукавички — після такого бій вже неминучий.
• Відрізання волосся — знак відмови персонажа від свого поточного життя. Після цього він «вмирає» для свого колишнього кола спілкування та йде в мандри, щоб не повертатися.

Для передачі емоційних відтінків і управління настроєм глядача в аніме, як і в кіно, активно використовується звукова й музична складові. Аудіодиски з музичним супроводом після виходу серіалу видаються окремо, і часто можуть конкурувати за популярністю зі звичайними альбомами співаків. Тому виконанням пісень і створенням музики для аніме звичайно займаються відомі й талановиті співаки, групи та композитори.

Найактивніше в аніме використовується так звана «атмосферна музика» — тематичні композиції, використовувані для задання тону сцени. Відкриваюча і закриваюча пісні зазвичай виконуються відомими попзірками або музичними групами та є невіддільною частиною аніме-серіалу. Відкриваюча композиція створює в глядача потрібний настрій для проглядання серіалу, відновлює в пам'яті його загальний настрій. Закриваюча композиція може підкреслювати ключові моменти аніме, його ідеї в цілому, і зазвичай помітно спокійніше, ніж відкриваюча. Обидві композиції є в деякому роді «візитною карткою» аніме: перша знайомить глядача з серіалом, а друга підбиває підсумки серії.

Актори, що озвучують ролі в аніме, називаються японським словом «сейю». Професія сейю популярна й розвинена в Японії, ось чому озвучення аніме-серіалів вигідно відрізняється від аналогічних робіт в інших країнах. Багато сейю за сумісництвом також є естрадними виконавцями — наприклад, сейю Меґумі Хаяшібара, що брала участь в створенні більш ніж півсотні серіалів дуже популярна і як співачка. Вона ж і записувала тематичні пісні для деяких зі знятих при її участі аніме.

Окрім звичайних альбомів («OST», англ. Original Soundtrack) з музикою з серіалу, сейю іноді видають колекційні набори дисків, присвячених конкретним персонажам, так звані «альбоми персонажів». У них включаються композиції, присвячені в аніме цим персонажам, пісні цього виконавця й аудіовставки — завдяки яким у глядача складається враження, що пісні виконує сам персонаж. Також видаються «диски з аудіопостановками», що містять невеликі аудіодоповнення до серіалу, зазвичай не пов'язані з головною сюжетною лінією або ж пародійні.

OVA серіал «Karas» 2005 року

Телесеріал (TV) — аніме, що складається з безлічі коротких розділів (серій), призначене для показу по телебаченню з певною періодичністю (зазвичай одна серія в тиждень). Як правило, тривалість однієї серії становить 22–24 хвилини, що разом з рекламою утворює стандартний півгодинний блок. Іноді зустрічаються серії по 12 хвилин — для показу відразу двох серій блоком. Ще рідше можна зустріти п'яти- та трихвилинні серії.

Тривалість серіалу зазвичай дорівнює сезону, що складається з 12-13 серій (оскільки в тривалість календарного сезону укладається 12-13 тижнів). Найпоширеніші серіали з 24-26 серій, хоча існують як значно довші, за сотню серій («Inuyasha», «One Piece», «Naruto»), так і коротші («Hellsing», «Неспокійні серця»). Останні, втім, зустрічаються рідше, ніж 26-серійні, тому часто під «сезоном» розуміють саме піврічні набори серій[18]. Відхилення від чисел кратних 13 чи 26 для серіалів не звичні й рідко коли перевищують 2-3 серії. Як правило нестандартна кількість серій означає, що серіал з якихось причин було обірвано. Прикладом є «Хроніки дванадцяти королівств», серіал початково розраховували на 75 серій, але внаслідок падіння рейтингу його обрізали обмежившися 45.

OVA (англ. Original Video Animation, «Анімація, створена для продажу на відео») — аніме, створене спеціально для випуску на відеоносіях, таких як відеокасети або DVD. Зазвичай OVA є фільмом або коротким серіалом — від двох до шести серій, який створюється без розрахунку на показ по телебаченню. Проте, трапляється, що популярний OVA-серіал все-таки потрапляє на телеекрани. В наш час^[коли?] стандартна тривалість однієї серії OVA — 23–25 хвилин, практично як і телевізійної. У 1980-х же й на початку 1990-х випускалися годинні і довші OVA.

OVA часто використовується для перевірки потенційної аудиторії серіалу — багато відомих творів починалися з коротких і дешевих вдало розпроданих OVA, а потім наново перезнімалися в повноцінний серіал для показу на телебаченні (наприклад, «Ah, My Goddess!», що отримала продовження у вигляді двох сезонів після успіху OVA). З іншого боку, багато популярних телесеріалів обзаводяться OVA-доповненнями, але в цьому випадку на засобах не економлять і випускають продукт, що не поступається за якістю телесеріалу[15][19]. Також у форматі OVA випускають свою творчість маловідомі або небагаті студії. Часто OVA версії виявляються цікавішими та кращими за подальші TV версії — авторам доводиться «розтягувати» OVA-сюжет на формат серіалу.

Аніме фільм «Ghost in the Shell»

Фільм — аніме, призначене для показу в кінотеатрі. Як правило, це повнометражні (від 50 до 120 хвилин) фільми, що відрізняються вищою в порівнянні з іншими форматами якістю анімації і, відповідно, вищими витратами на виробництво[15]. Повнометражні аніме представлені як самостійними творами, так і доповненнями до популярних телесеріалів. В окремих випадках після успішної демонстрації повнометражного фільму випускається телесеріал. Прикладом такого може служити стрічка «Ghost in the Shell», після виходу якої був створений серіал «Ghost in the Shell: Stand Alone Complex».

TV-Special (Додаткова або бонусна серія) — іноді довша, іноді не пов'язана з базовим сюжетом телесеріалу історія, показана у формі окремої серії по телебаченню. Зазвичай додаткові серії створюються до свят, змін сезону телесеріалу, іноді виходять після завершення показу аніме на телебаченні. Часто тривалість додаткової серії перевищує стандартну й досягає 50 хвилин, тобто з урахуванням часу на рекламу становить годину ефірного часу.

Сюжет бонусних серій зазвичай тісно пов'язаний з сюжетом телесеріалу, але не обов'язково прямо його продовжує. Іноді він є відгалуженням основного сюжету, іноді показує сцени серіалу з інших точок зору, з несподіваних сторін. Часто бонусна серія замкнута, тобто працює з сюжетом серіалу, але абсолютно не міняє поточний стан речей — таку серію можна пропустити та нічого не зміниться. Зазвичай, проте, для розуміння бонусних серій потрібне знання передісторії серіалу.

ONA (англ. Original Network Animation, «Анімація, створена для мережі Інтернет») — аніме, спеціально створене для розповсюдження в Інтернеті. Твори, створені як ONA, поки що дуже рідкісні, і зазвичай їх тривалість невелика. Прикладом такого формату може служити другий сезон серіалу «Seitokai no Ichizon», 9 серій якого вийшли в зазначеному форматі.

Не є обов'язковим, але трапляється дуже часто. Нерідко вступ має лише перша серія серіалу. У вступі зазвичай зав'язується інтрига подій цієї серії, зрідка показуються заключні або ж ключові моменти попередній розвиток яких очікується в даній серії. Прикладом останнього є «Aoi Hana».

Початковий ролик, або опенінг (від англ. opening), як правило, являє собою анімацію, що зображає головних героїв аніме. Триває опенінг, як правило, рівно півтори хвилини, і супроводжується музикою, написаною спеціально для цього аніме. Протягом всього часу ролика демонструються титри — імена творців аніме, композитора, автора оригінальної манґи (якщо серіал знятий по манзі), імена сейю, що озвучують головних героїв і інша інформація пов'язана з виробництвом або сюжетом аніме. Іноді вступний ролик також включає субтитри з текстом пісні японською мовою. Часом відсутня в першій серії яка починається одразу з розгортання сюжету — це робиться для того, щоб одразу прикути увагу глядачів до нового серіалу.

Фінальний ролик, або ендинг (від англ. ending) — являє собою, загалом, те ж саме, що й опенінг, тільки має істотно скромнішу анімацію (часто просто набір стоп-кадрів), спокійнішу музику. Титри теж докладніші. Іноді присутні й субтитри фінальної композиції. Якщо завдання опенінга — настроїти глядача на сприйняття серіалу, повідомити йому відповідний настрій, то ендинг повинен вивести глядача з цього стану, що особливо актуально для серіалів з динамічним або психологічним сюжетом.

Відкриваюча та закриваюча пісні часом відсутні в останній серії, яка за рахунок цього дещо довша (мається на увазі власне події). В довгих серіалах звичним є також зміна цих роликів, зазвичай приурочена до початку нового піврічного сезону.

Заставка — дуже коротка сцена, тривалістю близько двох секунд, зазвичай весела, служить сигналом початку та закінчення реклами. Іноді взагалі відсутня, іноді зливається з основним оповіданням серіалу, тобто на кінець частини «А» та початок частини «Б» накладається деякий текст або ефект (звичайно назва серіалу), що й сигналізує про кінець першої частини та початок другої. Такі заставки зазвичай бувають тільки в телесеріалах, але можуть зустрічатися й в OVA, куди вставляються швидше за інерцією, ніж із потреби.

Після ендинга часто вставляється невеликий ролик що містить інформацію про наступну серію. Зазвичай анонс не є коротким переказом сюжету, а обмежується показом кількох інтригуючих кадрів та багатозначними фразами — його мета насправді не розповісти, що буде далі, а підтримати інтерес до телесеріалу в глядачів.

Нечасто, але трапляються доповнення (іноді замість анонсів) — якісь короткі сюжети, сценки тощо. Наприклад в серіалі «Hikaru no Go» сюжет якого крутиться навколо гри го, наприкінці кожної серії показували коротенький «живий» сюжет в якому професійний гравець пояснював основи гри. В серіалі «Maico 2010» наприкінці серії показують «виписки» з щоденника головної героїні.