The Fat Boys

У 1983 році промоутер зі Швейцарії Чарльз Стетлер, власник особистого лейблу Tin Pan Apple, вирішив провести конкурс талантів хіп-хопу. Щоб знайти спонсора, Стетлер звернувся до радіостанції WBLS, яка порекомендувала його кільком спонсорам. Врешті-решт він переконав компанію Coca-Cola профінансувати відбір. Протягом наступних трьох місяців щосуботи вдень проводилися конкурси на визначення переможця в кожному районі Нью-Йорка.[4]

23 травня 1983 р. відбувся фінальний відбір під назвою «Coca-Cola and WBLS present: The Tin Pan Apple After Dark Dance & Rap Contest!». Захід відбувся в музичному залі Радіо Сіті .[5] Ведучим у той вечір був Mr. Magic з радіопрограми Rap Attack. Відповідно до умов відбору, переможець мав можливість підписати угоду щодо контракту на запис. Учасники з Fat Boys, відомі в той період як The Disco 3, стали неочікуваними переможцями[2] зі своєю піснею «Stick 'Em».[6]

У 1983 році The Disco 3 випустили свій дебютний синґл «Reality». Його продюсером був Джеймс Мейсон, джазовий гітарист і клавішник джазово-фанкового гурту Роя Айєрса.[7]

Оскільки у колективу не було менеджера, Стетлер вирішив зайняти цю посаду. Стетлер вирушив разом з гуртом в європейський автобусний тур, де дав учасникам вказівку набрати вагу. Концерти закінчувалися о 12 годині вечора, і учасники не могли потрапити до готелю до другої години ночі. Були відкриті лише місця на зразок Макдональдсу та Бургер Кінгу, тому учасники гурту швидко набрали вагу від харчування в таких закладах. Оскільки таке харчування було постійним, учасники гурту навіть не помітили змін під час туру і не вважали що мають надлишкову вагу.[8] Пізніше у бальному залі Roseland у Нью -Йорці була проведена вечірка на честь перейменування гурту.

Чарлі Стетлер познайомив гурт з репером і продюсером Куртісом Бловом, який допоміг їм знайти своє фірмове звучання.[9] Для роботи над альбомом Куртіс Блов найняв програмістів драм-машин Run-DMC, Ларрі Сміта та Дейві «DMX» Рівза, які вважалися найкращими у створенні пісень того часу. «Stick 'Em» була першою піснею, записаною з Куртісом Бловом.[10]

Дебютний альбом гурту під назвою «Fat Boys» 1984 року багато хто вважає першим хіп-хоп альбомом, який містить такий елемент, як бітбокс. Даррен «The Human Beat Box» Робінсон був піонером бітбоксингу.

Якось у 1984 році Рассел Сіммонс увірвався до офісу Стетлера і сказав йому, що він збирається влаштувати фестиваль під назвою Fresh Fest Tour '84, в якому візьмуть участь його гурти та брейкдансери. Оскільки раніше Стетлер отримав 300 000 доларів від Coca-Cola для фінансування свого конкурсу 1983 року, Сіммонс хотів, щоб Стетлер повторив такий захід. Молодий промоутер не зміг повернути підтримку компанії, тому він зателефонував своєму знайомому і запитав його, чи не збирається швейцарець продати ще щось. Компаніїєю, готовою проспонсорувати виявилася компанія з виробництва наручних годинників Swatch. Стетлер переконав компанію профінансувати тур на суму 360 000 доларів, і відтак фестиваль був перейменований на The Swatch Watch New York City Fresh Fest.

Рассел Сіммонс не хотів брати The Fat Boys у тур, оскільки на той момент вони були маловідомими. Стетлер пішов до старого магазину Tower Records на Бродвеї і роздав 5000 флаєрів, на яких було написано: «Вгадайте вагу „Товстих хлопців“ і людина, якій вдасться, виграє 800 банок дієтичних пепсі та один долар». Тисячі дітей вишикувалися в магазині Tower Records для участі. Стетлер поставив учасників групи на ваги; на той час їхня спільна вага становила 868 фунтів (394 кг). Зрештою переміг хлопчик з Гарлему. Ця подія потрапила у повідомлення каналу Channel 2, включно врученням нагороди у вигляді газованих напоїв.

Наступного дня Стетлер побачив у газеті, що The Jackson 5 збирається возз'єднатися на концерті у жовтні 1984 року. Він зателефонував своїй дружині та партнерові за сумісництвом, попросивши її написати прес-реліз, у якому повідомлялося, що The Jackson 5 обрав невідомий тоді гурт Fat Boys для виступу у вступному акті. Стетлер розповсюдив цей пресреліз по всьому місту. Наступного ранку Стетлер і The Fat Boys з'явились у телевізійному шоу Good Morning America. Коли ведучий повернувся до The Fat Boys, вони не знали, що сказати. Вони просто сказали: «Brrr, Stick 'Em! Ha-ha-ha, Stick' Em!», Тому що це була популярна пісня колективу на той час.[4]

Рассел Сіммонс погодився долучити The Fat Boys до складу фестивалю, який нараховував Run-DMC, Kurtis Blow, Whodini, Newcleus та The Dynamic Breakers.[11] Перший концерт туру відбувся у День праці, 3 вересня 1984 р.[12] За 27 концертів у США організатори зібрали 3,5 млн доларів.[13] Фестиваль супроводжувався рекламою на телебаченні.[14][15]

У 1985 році відбувався Fresh Fest II, який відбувся за такими ж принципами, що й напередодні, з учасниками з Grandmaster Flash and the Furious Five, які замінили Newcleus.[16]

В той час перед американським офісом компанії Swatch було поставлене завдання прорекламувати свій продукт американській авдиторії. Компанія була відома втіленням незвичайних рекламних кампаній, і погодилася показати Fat Boys у рекламному ролику для годинників на MTV . Відео «Brrr, Swatch 'Em!» вийшло у етер у грудні 1984 р.[17] Swatch повторно включив The Fat Boys у різдвяну рекламу 1985 року, створену колишніми творчими керівниками MTV Аланом Ґудманом та Фредом Зайбертом. Цей рекламний ролик, «Swatch Watch Presents a Merry Christmas», був вперше показаний у грудні 1985 р.[18][19] Ці рекламні ролики були помітними, оскільки, коли вони виходили в етер у грудні 1984 року, на телеканалі MTV не було представлено багато хіп-хоп виконавців, а лише починалися трансляції музичних кліпів від реп-виконавців на початку того року з спільним хітом Run-DMC "Rock Box ". Завдяки успіху цих рекламних роликів учасники The Fat Boys стали частими гостями на MTV, прокладаючи стежку для появи хіп-хоп виконавців, і врешті-решт збільшуючи популярність і визнаність хіп-хопу серед авдиторії MTV.[19]

Також завдяки цим рекламним роликам група здобула репутацію свого почуття гумору. Вони знялися в кількох повнометражних фільмах . Перша їхня головна роль була знята у фільмі « Круш-паз» (1985), потім-друга, « Безлад» (1987), де також був представлений Ральф Белламі як інвалід-мільйонер, за яким доглядають його добродушні, але невмілі санітари (у ролі Товстих хлопців), з камеєю від менеджера Стетлера.

Сподіваючись повторити успіх Run-DMC та Aerosmith з синґлом " Walk This Way ", The Fat Boys зробили кавер-версію пісні " Wipeout " разом з рок-гуртом The Beach Boys . Сингл досяг 12-го місця в Billboard Hot 100[20] і 10-го місця в популярних піснях R&B/хіп-хопу .[21] Пісня «Wipeout» піднялася на 2-е місце в топ-100 Великої Британії у вересні 1987 року під час 13-тижневого чарту.[22] «Wipeout» — остання пісня, записана учасниками групи для альбому «Crushin».

Музичний кліп на пісню починається з оголошення боксерського матчу, The Fat Boys та The Beach Boys відвідують матч. Матч переривається бійкою. У наступній сцені The Fat Boys набивають машину купальниками та виїжджають. Beach Boys їдуть на баґґі містом. Обидві групи об'їжджають місто в напрямку пляжу, а вони виконують пісню і запрошують жителів міста долучитися. Тим часом на пляжі один з «товстунів» намагається підняти важку вагу, і дві жінки насміхаються через невдачі, інша грає у волейбол та інша займається серфінгом. З іншого боку, Beach Boys займаються діджеєм на вулиці. Наприкінці відео всі вони святкують на пляжній вечірці.[23]

Пізніше до групи звернулися, щоб записати тематичну пісню для фільму «Кошмар на вулиці В'язів 4: Майстер мрій» (1988) під назвою " Are You Ready for Freddy ", у якій Роберт Енґлунд виступав у ролі Фредді Крюґера .

Їхній наступний альбом під назвою Coming Back Hard Again повторив формулу попереднього. Цього разу The Fat Boys записали перспівну версію пісні "The Twist " з Chubby Checker, який виконав її спочатку в 1960 році. Сингл досяг 16-го місця в Billboard Hot 100[24] і 40-го місця в популярних піснях R&B/хіп-хопу .[25] Пісня «The Twist (Yo, Twist)» потрапила на друге місце в топ-100 Великої Британії в липні 1988 року під час 11-тижневого прогону чарту.[26] Ще одна пісня з альбому, "Louie Louie ", є переспів-версією пісні 1957 року американського співака Річарда Беррі . Пісня досягла 46-го місця в Топ-100 Великої Британії 5 листопада 1988 року протягом 4 тижнів.[27]

Однак смаки слухачів на той час уже змінилися. Беручи участь у необдуманій реп -опері On And On, група намагалася повернути собі славу, але це лише прискорило розпад групи.[28] Принц Маркі Ді покинув групу в 1990 році, щоб переслідувати сольні інтереси, які включали продюсування багатьох ранніх треків для Мері Кері та Мері Дж. Блайдж, які включали її дебютний синґл "Real Love ". У 1991 році двоє інших учасників, Kool Rock-Ski та Buff Love, продовжили дует і випустили Mack Daddy (1991), але незабаром після цього група розпалася (до 2008). У художньому фільмі 1992 року " Бумеранг " персонаж Кріса Рока сумує про розпад «Товстих хлопців». Пізніше його цитував Джей-Зі у своїй пісні 2001 року «Серце міста (не любов)».

10 грудня 1995 року Бафф Лав помер від серцевого нападу під час приступу з респіраторним грипом у Роуздейлі, штат Квінс, Нью-Йорк. Йому було 28 років і, за повідомленнями, він важив 450 pounds (200 kg) .[29]

Інші учасники Fat Boys запустили свою першу офіційну домашню сторінку OriginalFatBoys.com 5 листопада 2008 року. Згідно з даними веб-сторінки, Fat Boys записали свій перший трек майже через два десятиліття і мали плани створити реаліті-шоу в пошуках нового учасника.[30]

У березні 2009 року Kool Rock-Ski оголосив про запуск своєї офіційної веб-сторінки KoolRockSki.com. Його перший сольний проєкт, EP Party Time, був випущений 14 квітня 2009 року.

18 жовтня 2010 року в етері кабельного телебачення TV One вийшов епізод Unsung: The Story of The Fat Boys. У ньому згадувалося, що двоє вцілілих учасників возз'єдналися і гастролювали з Дугом Е. Фрешем, який виконував роль бітбоксера. Не було підтвердження факту, що він є новим третім постійним учасником. Спецпроєкт був підготовлений менеджером групи Луїсом Ґреґорі, відомим у суспільстві як «дядько Луї».[31]

У серпні 2012 року The Fat Boys мали виступити на 13-му щорічному Gathering of the Juggalos у Кейв-Ін-Рок, штат Іллінойс⁣, але врешті-решт не з'явились.[32]

Принц Маркі Ді помер з підозрою на серцевий напад 18 лютого 2021 року, за день до свого 53-річчя; за даними TMZ, Моралес звернувся до лікарні зі скаргами на біль у грудях. Визначено, що для усунення закорковування його серця був необхідний стент, але Моралес помер до того, як стент вдалося вставити.

Принц Маркі Ді був радіоведучим WEDR 99 Jamz у Майамі, штат Флорида, працюючи у вихідні дні, тоді як останні відомі новини щодо, Kool Rock-Ski повідомляють, що той мешкає у Нью-Йорку, і є останнім живим учасником гурту «Товстунів».

• 1985 — Krush Groove (25 жовтня 1985)
• 1986 — Knights of the City (14 лютого 1986)
• 1987 — Disorderlies (14 серпня 1987)

• 2000 — Where Are They Now?: The 80s II (за VH-1) (28 вересня 2000)
• 2002 — Breath Control: The History of the Human Beat Box(кінофестиваль Tribeca 2002) (9 травня 2002)
• 2004 — And You Don't Stop: 30 Years of Hip-Hop (4 жовтня 2004)
• 2010 — Unsung: The Story of The Fat Boys (телеканал One One) (18 жовтня 2010)
• 2010 — Never Sleep Again: The Elm Street Legacy (DVD) (4 травня 2010)
• 2011 — Beatboxing — The Fifth Element of Hip Hop (Кінофестиваль в Атланті, 5 травня 2011 р.)

• 1986 — Brrr, Watch 'Em! (MCA Home Video)
• 1988 — 3×3 (PolyGram Music Video)