Ummagumma

Астрономія Господня
(Барретт)

Цю версію багато шанувальників гурту вважають класичною. У композиції помітно, що Гілмор, як і Баррет, є прихильником експериментів з гітарним звуком, Дейв не раз стверджував, що саме він навчив Сіда прийомам гри, які згодом стали його фірмовим саундом. Не можна не визнати того що, хоч і важче структурована, ця версія є завершенішою, ніж барретівська.

Обережніше з цією сокирою, Юджин
(Вотерс, Райт, Мейсон, Гілмор)

Можна було почути лише на другій стороні синглу «Point Me At The Sky», який вийшов в грудні 1968 року. Виконували її з кінця березня 1968 року, цю композицію створено як частину звукового супроводу фільму Пітера Сайкса «The Committee», однак вона не потрапила до фільму. Після цього композицію продовжували розвивати, вона ставала все важчою та похмурішою, однак і динамічнішою. Що стосується назви, то ім'я Юджин зустрічається в композиції «Point Me At The Sky». За словами Вотерса, композиція віддзеркалює вибух агресії, яка приймає маніакальні, криваві форми.

Встановіть курс до центру сонця
(Вотерс)

Відрізняється від оригінальної версії потужнішим звучанням ударних Мейсона. Розгорнута інструментальна частина перед третім куплетом включає в собі експерименти Гілмора з «фідбеком». Додано також органний програш Райта в східному стилі.

Повне блюдце секретів
(Вотерс, Райт, Мейсон, Гілмор)

У новій версії її розділено на чотири частини, кожна з яких має власну назву:

1. «Something Else»,
2. «Syncopated Pandemonium»,
3. «Storm Signal»,
4. «Celestial Voices».

Це «збірна» версія, першу частину якої взято з виступу в «Mothers Club» 27 квітня 1969 року, а другу — з концерту в Манчестері 2 травня.

Сізіф
(Райт)

Це музична розповідь про долю міфічного царя Коринфа Сізіфа, який був жорстоко покараний богами за взяття в полон бога смерті Таната (таким чином Сізіф хотів уникнути своєї смерті). У підземному царстві він повинен був закочувати на гору важкий камінь, який при наближенні до вершини гори завжди вислизає з рук Сізіфа, знову і знову скочуючись донизу. У першій частині, розповідь іде про сходження Сізіфа до престолу, похмуре та величне звучання оркестру, яке створив меллотрон, поступається місцем джазовому фортепіано, яке, за визнанням Райта, було його першою любов'ю в музиці. Друга частина несе в собі виразний відбиток музики Штокхаузена і Джона Кейджа, з творчістю яких Райт познайомився, навчаючись в Гілдхоллскій музичній школі в Лондоні. Третя частина — цілком експериментальна і є сумішшю звуків меллотрону, органу «Фарфіса», співу птахів, гонгу та гітари, на якій Рік грав один єдиний раз. У четвертій частині після органного вступу повторено фортепіанний мотив з першої частини, таким чином завершуючи п'єсу. Згодом Райт стверджував, що ця п'єса допомогла йому прояснити його ставлення до власної музики. З цього часу його композиції стали простішими та емоційно насиченішими.

Гранчестер Медоуз
(Вотерс)

Написана Вотерсом під впливом Руперта Брука, який сидів у Кембриджі, неподалік від Грантчестерских луків, ранні пасторальні вірші якого Роджер вчив в школі. Наприкінці пісні можна почути дзижчання бджоли чи мухи, потім звуки кроків та шалені спроби вбити бідне створіння. Кроки записували в студії, для чого Сторм Торґерсон, автор дизайну багатьох альбомів гурту, ходив вгору-вниз по сходах у дерев'яних черевиках. Цей запис став одною з легенд психоделічної музики, коли на початку 70-х з'явилися навушники.

Декілька особливо маленьких хутрових потвор, зібраних у печері, які насолоджуються разом з піктами
(Вотерс)

Одна з найнезвичніших композицій гурту. Вона віддзеркалює популярні на той час експерименти зі звуками «тварин», більшість з яких створено шляхом програвання стрічки з різною швидкістю в різних напрямках. А щодо монологу пікта (пікти — древнє плем'я в Шотландії), якого з не завжди переконливим шотландським акцентом промовляє Вотерс, то він, мабуть є пародією на стиль знаменитого шотландського поета Роберта Бернса.

Вузька доріжка
(Гілмор)

Композицію написав Гілмор і спочатку її мали включити до сюїти «The Man». Однак потім він переробив її для включення в свою частину соло-альбому через брак чого-небудь кращого. Тут Дейв вперше зіткнувся з проблемою віршування. Зазнавши, як йому здавалося, невдачі, він прямо з студії зателефонував Вотерсу та попросив допомоги, однак одержав відмову. Зрештою, пісню все-таки було записано так, як Дейв написав її спочатку.

Вечірка в саду у великого візира
(Мейсон)

Це експериментальний музичний колаж Ніка Мейсона, створити який йому допомогла його тодішня дружина, професійна флейтистка Лінді. Мейсон жваво цікавився авангардом, регулярно відвідуючи концерти таких експериментальних гуртів, як «Joe Byrd» і «White Noise».