Vittorio Veneto (550)

Вітторіо Венето (італ. Vittorio Veneto (550))  — крейсер-вертольотоносець військово-морських сил Італії, що перебував на службі з 1969 по 2003 рік. Бортовий номер 550. Це третій італійський вертольотоносець, названий на честь місцевості на півночі Італії, де у жовтні 1918 року сталася остання — успішна для італійців битва першої світової війни (1914—1918) на Італійському фронті.

«Вітторіо Венето»
Vittorio Veneto (550)
Служба
Тип/клас крейсер-вертольотоносець
Держава прапора Італія
Належність Італійські ВМС
Корабельня Italcantieri
Закладено 10 червня 1965 року
Спущено на воду 5 лютого 1967 року
Введено в експлуатацію 12 липня 1969 року
Статус виведено з експлуатації 2003 року, роззброєно 2006 року
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 8 100 тонн (стандартна)
9 500 тонн (повна)
Довжина 179,6 м
Ширина 19,4 м
Осадка 5,9 м
Технічні дані
Рухова установка 2 парові турбіни Tosi загальною потужністю 73.000 к.с.
4 парові котли Foster-Wheeler
Швидкість 30,5 вузлів (56 км/год)
Автономність плавання 6.000 миль (11.000 км) на 20 вузлах
Екіпаж 557 чоловік (53 офіцери)
Озброєння
Ракетне озброєння ПУ 1×2 ракет земля-повітря Standard SM-1 ER або протичовнових ракет ASROC
ПУ 4×1 ракет земля-земля Otomat
Зенітне озброєння 8х1 76-мм OTO Melara Compact
3х2 40-мм OTO Melara Dardo
2x3 324-мм торпедні апарати для стрільби протичовновими торпедами
Авіація 9 вертольотів Августа AB-204, AB-212 або AS-61

Будівництво

Проект вдосконаленого протичовнового крейсера-вертольотоносця було розроблено 1965 року, і того ж року, 10 червня, корабель заклали. За два роки «Вітторіо Венето» було спущено на воду, а ще через два роки, 12 липня 1969 року його було прийнято на службу.

Конструкція

Характерною рисою зовнішнього вигляду цього корабля був корпус з піднятою палубою (від носової надбудови до корми) і двома щоглотрубами. На носовій щоглотрубі було змонтовано антену 3-координатної РЛС, а на кормовій — антену РЛС виявлення повітряних цілей.

Корпус корабля було виготовлено з високоякісної сталі, всі з'єднання виконані методом зварювання. За допомогою водонепроникних перегородок корпус було поділено на низку відсіків. Непотоплюваність корабля зберігалась навіть при затопленні будь-яких трьох суміжних відсіків. Майже по всій довжині корпусу було подвійне дно, міждонний простір використовувався для зберігання запасів палива, мастил і прісної води. На додаток до конструктивних заходів живучість корабля забезпечували автоматичні протипожежна та водовідливна систем.

9 протичовнових вертольотів розміщувалися у спеціальному ангарі під злітно-посадковим майданчиком (40 x 18,4 м) і подавалися на палубу двома гідравлічним підйомником. Неподалік ангару були розташовані майстерні технічного обслуговування вертольотів і ремонту їхнього обладнання, а також авіаційний боєзапас.

Для забезпечення можливості використання вертольотів у несприятливих метеорологічних умовах корабель було оснащено трьома парами бортових керованих рулів (заспокоювачів бортової качки).

Розвинена надбудова була виконана у вигляді носового і кормового блоків. У багатоярусному носовому блоці надбудови розміщалися ходова, штурманська й оперативна рубки, пости радіозв'язку та РЛС, а також численні службові приміщення. Тут же були розташовані каюти старших офіцерів і офіцерська кают-компанія. Кормовий блок вміщував у себе пост керування польотами та частину радіоелектронного обладнання.

Усі житлові та службові приміщення були підключені до системи кондиціонування повітря; крім того використовувалися автономні кондиціонери з індивідуальним налаштуванням температурно-вологісного режиму в приміщенні. Для забезпечення дій в умовах застосування зброї масового ураження корабель було обладнано фільтро-вентиляційною установкою, що створювала надлишковий тиск повітря у цитаделі, яка охоплювала житлові та службові приміщення. Була також система водяної завіси, станція дезактивації та необхідні засоби контролю радіоактивного забруднення.

Головна енергетична установка «Вітторіо Венето» — 2-вальна паротурбіна. Для підвищення живучості її агрегати розміщувалися у двох відсіках (двома ешелонами), розділених відсіком допоміжних механізмів й елєктрогенераторів.

Озброєння

Основним озброєнням крейсера були вертольоти Августа АВ-204, АВ-212 або AS-61 протичовнової ескадрильї. Через відносно невелике бойове навантаження вони можуть використовуватися або в ударному, або в пошуковому варіанті. Тому з них формували пошуково-ударні пари: на одному вертольоті — гідроакустична станція, на іншому — дві самонавідні протичовнові торпеди. Була передбачена можливість використання вертольотів для боротьби з надводними цілями, для чого на них встановлювалися по дві кероване ракети.

Ударне озброєння складалося з протикорабельного ракетного комплексу Otomat Teseo Mk 2, що його 4 пускові контейнери розташовувалися групами по 2 контейнери з кожного борту. До складу артилерійського озброєння входили вісім одноствольних 76-мм автоматичних артилерійських установок ОТО Breda Compact (пo 4 з кожного борту) і три спарені 40-мм зенітні артилерійські комплексу ОТО Breda Dardo. Вважається, що артилерійське озброєння корабля дозволяло здійснити перехоплення протикорабельних ракет, що прорвалися до ближньої зони його самооборони.

Для боротьби з повітряними цілями на середній дальності на кораблі було змонтовано спарену пускову установку Mk 20 Mod 7 Aster для пуску ЗУР Standard SM-I. Боєзапас установки становив 40 ракет Standard. Установка була універсальною: її можна було використовувати і для пуску протичовнових ракет ASROC (боєзапас — 20 шт.).

Для боротьби з підводними човнами були два 3-трубних 324-мм торпедні апарату Mk 32, призначених для стрільби самонавідними протичовновими торпедами Mk 46 Mod 5.

Цілевказівки для протичовнової зброї корабля надавалися як вертольотами цифровими каналами зв'язку, так і гідроакустичною станцією з підкільною антеною SQS-23G.

Основу радіоелектронного озброєння корабля становила автоматизована система відображення тактичної обстановки й управління SADOC-1. Працювала американська система Mk 76 для управління стрільбою ЗРК Standard/ASROC, а також італійські системи управління стрільбою артустановок. Пошук надводних цілей здійснювався за допомогою РЛС SMA SPS-702, для з'ясування повітряної обстановки використовувалися 3-координатні РЛС AESN SPS-768 (RAN-3L) і SPS-52C. Для ведення радіоелектронної боротьби на крейсері були змонтовані станції РЕБ SLR4 і SLQ-C. Протиторпедний захист забезпечувала система SLQ-25.

Служба

«Вітторіо Венето» був флагманом італійського військового флоту з 1971 по 1987, коли цю роль перейняв на себе новозбудований авіаносець «Джузеппе Гарібальді». Після цього крейсер служив як навчальний корабель. В листопаді 2003 виведено зі списків флоту. Були плани перетворити «Вітторіо Венето» на корабель-музей, але в життя їх поки що не втілено.

Аварії

22 серпня 1997 «Вітторіо Венето» сів на мілину біля узбережжя Албанії, де крейсер діяв як флагман багатонаціонального оперативного з'єднання, що воно забезпечувало захист допомоги Албанії під час війни в Косово. Щоб зняти корабель з мілини, знадобилися чотири буксири. Ані сам корабель, ані команда не постраждали.

Література

  • С. В. Владимиров, А. В. Громов и др. Вооружение и техника. Справочник (иностранные армии). — Москва: Воениздат, 1982. — С. 300.
  • Hugh Lyon, An Illustrated Guide to Modern Warships, London: Salamander Books, 1980, pp. 46-47.
  • Leo Marriott, The Vital Guide to Modern Warships, Shrewsbury: Airlife, 2001, p. 48.
  • Conway's All the World's Fighting Ships 1947—1995, Annapolis: Naval Institute Press, 1996, p. 205.

Див. також

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Vittorio Veneto (550)


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.