Битва при Вітторіо-Венето

Італійський наступ проводився на широкому фронті між швейцарським кордоном та Адріатичним морем. Головний удар італійських військ було націлено у район височини Грапа між річками Брента та П'ява та на місто Вітторіо-Венето. Район Грапа мав багато височин, що надавало тактичні переваги тому, хто ним володів. Річка П'ява з крутим та важкодоступними берегами, мала ширину 250—300 м, а на деяких ділянках 1500—2000 м. До того ж, ситуація була ускладненна підвищенням рівня води через значні дощі, що пройшли напередодні наступу.

Вище військове командування Антанти (другий ліворуч — ген. А. Діаз)

Союзники вимагали від італійського командування розпочати наступ, що був би скоординованим з наступом на Західному фронті[4]. Начальник італійського штабу Верховного командування генерал-лейтенант Армандо Діаз спочатку не давав згоди, чим викликав велике невдоволення французського маршала Фердинанда Фоша, головнокомандуючого військами союзників. Як пише англійськиий військовий історик Безіл Ліддел Гарт

Діаз вичікував, доколи обставини не визріють для переходу у наступ. Він вичікував внутрішнього розкладу Австрії й того часу, коли вона вже не зможе сподіватись на допомогу Німеччини. [5]

.

Однак під впливом успіхів військ Антанти на Західному фронті 1918 р. італійське командування починає розробляти власний план наступу. 3 італійських (8, 10, 12) армії повинні були на вузькому фронті (40 км) між Граве-ді-Пападополе та Падеробба прорвати австрійський фронт та повести наступ в напрямку на Вітторіо-Венето та Беллуно. Наступним кроком мало бути захоплення австрійською лінії комунікацій Трієн — Фельтре, що привело б до розколу австрійського війська[6]. Наступ повинний був ропочатись 10 жовтня.

Хоча автрійці, завдяки розвідці, знали про зосередження італійського ударного угроповування під Кастельфранко та про підготовку переправ через П'яву, але в умовах розпаду Австрійської імперії, плану активних протидій розроблено не було. Втім, австрійське командування вже й не мало сил для цього, обмежившись перекиданням військових частин на ділянки, що перебували під найбільшою загрозою[7].

На кінець жовтня становище Австро-Угорської імперії значно ускладнилося, фактично вона опинилася на межі розпаду, а її військо почало розкладатися. 29 вересня Болгарія підписує перемир'я з країнами Антанти, внаслідок чого союзники виходять до австро-угорського кордону. 4 жовтня міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф І. Буріан висуває пропозицію про мирні перемовини, але їх було відкинуто[8]. 16 жовтня імператор Карл I виступає з маніфестом про розпуск двоєдиної монархії та створенні федерації. 23 жовтня в Угорщині утворюється Національна Рада на чолі з графом Каролі, яка відкликає угорські частини з фронту. 23 жовтня повстали хорвати, захопивши Ф'юме, а 27 жовтня — Полу, разом з усім австрійським флотом. 29 жовтня проголошується створення Королівства сербів, хорватів і словенців. 28 жовтня проголошується Чехословацька республіка[9]. Оцінюючи ситуацію, що склалася, англійський військовий історик Джон Кіган наголошує :

Вдягнені у військовий однострій представники усіх оцих народів вже почали відмовлятись чинити спротив та в деяких випадках вже були готові кинути зброю та повернутись додому ... І саме за цих умов генерал Діаз починає наступ. [10]

.

Подібну думку підтримує і науковий редактор праці Безіла Ліддел Гарт, який пише :

Фактично італійці отримали блискучу перемогу над неіснуючим військом неіснуючої держави. [11]

.

В той же час, стан італійського війська, тодішній керівник австрійської розвідки М. Ронге, описує наступним чином :

Звістки про перемоги у Франції, на Балканах та у Палестині підняли дух італійського війська, його ще більше було укріплено завдяки пропаганді, що була широко розгорнута, та багатьом військовим святам. [12]

.

• Виллари Л. Война на итальянском фронте 1915—1918 гг. — М.: Государственно военное издательство Наркомата Обороны Союза ССР, 1936. — 208 с
• Зайончковский А. М. Первая мировая война. — СПб.: Полигон, 2000. — 880 с.
• Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ, 2003. — 894 с.
• История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — в 2 томах. — М.: Наука, 1975.
• Лиддел Гарт Б. 1914. Правда о Первой мировой. — М.: Эксмо, 2009. — 480 с.
• Jung Peter, Pavlovic Darko. The Austro-Hungarian Forces in World War I (II) 1916—1918. — Man-at-Arms 392. — Oxford: Osprey publishing, 2004.
• Hickey Mikhael. The First World War(4): The Mediterranean Front 1914—1923. — Essential Histories 23. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
• Marzetti Paolo. La Guerra Italo-Austriaca 1915—1918. — Parma, 1991.
• Nicolle David. The Italian Army of World War I. — Oxford: Osprey Publishing, 2003.
• Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918. Band VII. Wien: Verlag der Militärwissenschaftlichen Mitteilungen, 1930—1939.
• Tommasi G. Brigata Sassari. Note di guerra. — Roma: Tipografia sociale, 1925.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Італійський фронт Першої світової війни

• Documenti e vita dei soldati italiani nella Prima guerra mondiale
• Італійський фронт Першої світової війни
• Італійська армія
• Італійський фронт. 1915—1918

• Перша світова війна. 1914—1918
• Італійський фронт Першої світової війни. 1915—1918