Xq28

Xq28 — це хромосомна група та генетичний маркер, розташований на кінці довгого плеча Х-хромосоми, який вивчався з кінця 1980 року.[1] Група складається з трьох окремих регіонів, загальною площею близько 8 Mbp генетичної інформації.[2] Про цей маркер заговорили у 1993 році, коли дослідження Діна Хемера та інших показали зв'язок між маркером Xq28 та сексуальною орієнтацією чоловіків.[3]

Х-хромосома людини з маркером Xq28 (зелений), що розташований на кінці довгого плеча хромосоми. Дослідження Х-хромосоми, а також всього геному людини, зв'язали Xq28 з спадковістю гомосексуалізму у чоловіків.

Первинний зв'язок

Дослідження 1993 року Хемера та співавторів розглядало 114 сімей гей-чоловіків у Сполучених Штатах та виявило збільшення показників гомосексуальності, якщо по материнській лінії дядько чи двоюрідниий брат були гомосексуалами. Такої ж кореляції з батьківськими родичами виявлено не було. Ця модель спадкування передбачала, що можуть бути пов'язані гени на Х-хромосомі, оскільки чоловіки завжди успадковують свою копію Х-хромосоми від матерів. Поліморфізми генетичних маркерів Х-хромосоми були проаналізовані у 40 сімей, щоб побачити, чи був певний маркер розділений непропорційно серед  братів, які були геями. Результати показали, що серед гей-братів коефіцієнт узгодженості маркерів з регіону Xq28 був значно більшим, ніж очікувалося, для випадкової сегментації Менделя, що свідчить про те, що існує зв'язок у цій невеликій вибірці. Зроблено висновок, що принаймні одна форма гомосексуальності чоловічої статі переважно передавається через материнську сторону і є генетично пов'язана з регіоном Xq28.


Наступне дослідження, доктора Ху і співавторів (1995), проведене лабораторією Хемера у співпраці з двома групами статистичних експертів у 1995 році, підтвердило оригінальні результати для чоловіків з братами-гомосексуалами, які мають маркер Xq28, з суттєво підвищеними показниками. У це дослідження також включені гетеросексуальні брати, у яких виявили значно менший, ніж очікувалося, поділ маркеру Xq28, як і очікувалось, для генетичного локусу, який в одній формі пов'язаний з одностатевим тяжінням, а в іншій формі пов'язаний з протилежним статевим тяжінням. У цьому дослідженні у жінок-лесбійок не було знайдено жодної посилання на Xq28, що свідчить про інший генетичний шлях, як і для більшості секс-специфічних фенотипів.[4]

Висновки Хемера були виділені в наукових журналах, у тому числі Science,[5] Nature[6] і стали темою міні-симпозіуму в Scientific American.[7][8]

Див. також

Notes

    Примітки
    1. Pai, GS; Sprenkle, JA; Do, TT; Mareni, CE; Migeon, BR (1980). «Localization of loci for hypoxanthine phosphoribosyltransferase and glucose-6-phosphate dehydrogenase and biochemical evidence of nonrandom X chromosome expression from studies of a human X-autosome translocation». Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 77 (5): 2810–3. Bibcode:1980PNAS…77.2810P. doi:10.1073/pnas.77.5.2810. PMC 349494 Freely accessible. PMID 6930669.
    2. De Sario, Albertina; Geigl, Eva-Maria; Palmieri, Giuseppe; d'Urso, Michele; Bernardi, Giorgio (1996). «A Compositional Map of Human Chromosome Band Xq28». Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 93 (3): 1298—302. Bibcode:1996PNAS…93.1298D. doi:10.1073/pnas.93.3.1298. JSTOR 38791. PMC 40074 Freely accessible. PMID 8577758.
    3. Hamer, D.; Hu, S; Magnuson, V.; Hu, N; Pattatucci, A. (1993). «A linkage between DNA markers on the X chromosome and male sexual orientation». Science. 261 (5119): 321–7. Bibcode:1993Sci…261..321H. doi:10.1126/science.8332896. PMID 8332896.
    4. Hu, Stella; Pattatucci, Angela M. L.; Patterson, Chavis; Li, Lin; Fulker, David W.; Cherny, Stacey S.; Kruglyak, Leonid; Hamer, Dean H. (1995). «Linkage between sexual orientation and chromosome Xq28 in males but not in females». Nature Genetics. 11 (3): 248–56. doi:10.1038/ng1195-248. PMID 7581447.
    5. «Evidence for homosexuality gene». Science. 261: 291–2. Jul 1993. doi:10.1126/science.8332894. PMID 8332894.
    6. King MC (Jul 1993). «Human genetics. Sexual orientation and the X». Nature. 364 (6435): 288–9. doi:10.1038/364288a0. PMID 8332183.
    7. Byne, William (May 1994). «The Biological Evidence Challenged». Scientific American.
    8. Hamer, Dean; Simon LeVay (May 1994). «Evidence for a Biological Influence in Male Homosexuality». Scientific American.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.