Євген Деслав

Народився 1899  (за записом у дипломатичному паспорті — 1898) року в селі Таганча на Черкащині. Закінчив гімназію у Білій Церкві, де в травні 1917 року виступив організатором одної з перших скаутських дружин у Наддніпрянській Україні (доти був інструктором в російському скаутському гуртку). 1918 року пише підручник «Український Скаутинг», організовує першу дружину скаутів у Києві. З 1918 року скаутські гуртки, які за розпорядженням гетьмана Скоропадського було запроваджено при кожній школі, спиралися на статут Білоцерківського бой-скаутського куреня, розроблений Слабченком.

З серпня 1918 Слабченко служить в Головному Штабі Окремого Корпусу Січових Стрільців в Фастові вартовим старшиною при полковникові Василю Тютюннику, з поваленням Гетьманату — старшиною для доручень при Директорії УНР. В листопаді 1918 року Слабченко бере участь у повстанні Окремого Корпусу Січових Стрільців проти влади гетьмана Скоропадського. В січні 1919 року був призначений Директорією до складу Української дипломатичної місії до США[1], а в 1920 році — українським дипломатичним кур'єром у Європі, де й залишився на еміграції після розформування дипмісій УНР.[2]

Студіював міжнародне право у Празькому і Берлінському університетах, а згодом — у паризькій Сорбонні. 1925 року змушений був полишити вивчення дипломатії та вступив до Паризької кінотехнічної школи (1925—1926). Однак ця інформація, що подається в більшості енциклопедичних статей про Слабченка, на думку найбільшого знавця творчості Деслава — кінознавця Любомира Госейка, є сфальсифікованою самим Слабченком.

Допис Євгена Слабченка до журналу «Кіно», 1928 р.

Працював у галузі кіножурналістики (виступав у 1925—1933 роках на сторінках журналу «Кіно»), заснував у Парижі товариство «Друзі українського кіно» (фр. Les amis du cinema ukrainien), що сприяло пропаганді українських фільмів за кордоном.

Створив як кінорежисер стрічки:

• «Марш машин» (1926),
• «Електричні ночі» (1929) та ін.

Був співрежисером кінокартини «Війна дітей», удостоєної 1938 року премії Національнаї ради кінокритиків США як найкращий іноземний фільм.[3]

У 1939 році переїхав до Іспанії, де поставив:

• «Ревеляцію» (1948),
• «Баладу трьох кохань» (1951),
• «Країну чорної землі» (1955),
• «Картини в негативі» (1956),
• «Фантастичну візію» (1957) тощо.

• «Євген Деслав. Фантастична мандрівка» — документальний фільм (2008, режисер та автор сценар. Леонід Череватенко)[4].
• У 2011 році у місті Біла Церква було засновано Білоцерківський Кінофестиваль Сучасного Експериментального Кіно «Деслав Сінема Фест».
• 9 грудня 2012 року у місті Черкаси було створено Підготовчий курінь УПЮ імені Євгена Деслава.[5][6]
• В Білій Церкві існує вулиця Євгена Деслава[7].
• В 2016 році в Білій Церкві було створено Deslaw Cinema Club.

• Мицик Ю. А. Слабченко Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 621. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Слабченко Євген Антонович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.204-207