Таганча

У селі бере початок річка Мартинка, права притока Росави.

Ще з давніх часів існує легенда, в якій говориться, що колись прийшла у ці краї королева з народом та багатствами великими і заснувала тут замок із садами навкруги, зігнавши сюди багато людей зі своїми військами, а коли прийшли татари, то збудувала городок, у якому і витримала осаду. Залишається лише здогадуватися, що від тих часів і пішла назва села, яка у перекладі з татарського означає «трикутник».

Таганча — це дійсно прадавнє село, розкидане по пагорбах та підгір'ях, яке ще у 1451 році отримали у власність Івашко та Петро Григорович від київського удільного князя Олелька Володимировича.

У 1494 році нащадки Івашка та Петра — Кузьма Івашкович та Івашко Петрович, стриєчні брати судилися перед королівським судом за села-вислуги батьків Тоганче, Товарів та отчину Григорів. Івашко Петрович пред'явив раніші листи від київського воєводи Мартина Гаштолтовича і боярина київського Єрша про справедливий поділ маєтків: Івашкові Григоровичу тоді дістався Товарів, а Івашкові Петровичу — Таганче. Тож король і підтвердив це рішення. За умови, що дідизну Григорів брати триматимуть навпіл.

У 1679 році за гетьманування Івана Самойловича всі мешканці села були переселені на Лівобережжя, а село, щоб не дісталося полякам, було спалене вщерть. Та не зважаючи на таку руїну, у 1741 році воно вже нараховувало 130 дворів, а згодом перетворилося у крупне промислове містечко з прогресивними ідеями та новими, на той час, технологіями. Так, у 1806 році власником села Юзефом Понятовським тут було засновано першу в Україні суконну фабрику, якій у 1876 році у Лондоні було присуджено золоту медаль за якість тканин.

Таганча. Будинок Бутурліна

17 жовтня 1882 року в с. Таганча було відкрито двокласне сільське народне училище за клопотанням волосного сходу. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Таганчеської волості Канівського повіту Київської губернії, мешкало 2823 осіб, налічувалось 553 дворових господарства, існували православна церква, костел, 2 єврейських молитовних будинки, школа, лікарня, 5 постоялих дворів, 2 лавки, паровий і вітряний млини, цегельний завод й суконна фабрика[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4507 осіб (2190 чоловічої статі та 2317 — жіночої), з яких 3543 — православної віри, 953 — юдейської[8]. Упродовж 1923—1930 років село Таганча було районним центром, до складу району тоді входило 19 сільських рад. 1930 року село увійшло до складу Канівського району. Ще у 1921 року на базі панської економії «Калинове» було створено підсобне господарство для дитячого будинку сиріт, батьки яких загинули у часи Громадянської війни. У 1926 році у селі створено 3 товариства спільного обробітку землі, що об'єднали 68 бідняцьких господарств, які уже наступного року одержали перший трактор, за кермо якого сів А. Я. Замлілий — колишній селянин-бідняк.

Під час Голодомору 1932-1933 років в селах Поташня і Таганча померло 820 осіб. Під час німецько-радянської війни 1941—1945 років близько 700 таганчан воювали на фронтах і в партизанських загонах, більше 347 осіб загинуло, 285 осіб нагороджені орденами і медалями.[9]

У 1929 році товариства спільного обробітку землі об'єдналися у колгосп «Згода», який 1934 року став називатися імені Кірова, а у лютому 1963 року, після об'єднання із поташнянським колгоспом — імені Петровського. 1 червня 2000 року колгосп перестав існувати. На його базі тепер створено сільгосптовариство з обмеженою відповідальністю (СТОВ «Петровського»)та СФГ «Продальянс».

Нині на території села діють: загальноосвітня школа I-III ступенів, 3 бібліотеки, сільський клуб, Будинок культури, амбулаторія, дитячий садок, ФАП, 10 магазинів, Троїцька церква.[9]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Таганчі відома з давніх–давен. За переказами одна з перших церков була в урочищі Перегонівка, яка й була центром старої Таганчі. Вже у візиті (обліку) 1746 року ця дерев’яна церква описується як давно існуюча. Священиком при ній тоді був о. Петро Василенко, згідно презенту 1742 року, наданому йому тодішнім власником князем Михайлом Вишневецьким. Православна церква зазнавала утисків і гонінь з боку поляків — католиків, зокрема асесора Калитовського.
Коли Таганчанські маєтки стали власністю Понятовських, то ставлення до православних змінилося в кращу сторону. Цього вимагали і об’єктивні причини; адже на той час Правобережна Україна вже входила до складу Російської імперії. За описом 1807 року в селі існувала Покровська церква. Церква була дерев’яною дубовою з трьома верхами, покрита зверху гонтою дубовою позаломи, а від заломів до низу пошалевана шалевкою дубовою, без притворів з паламарнею. На одній хрестів залізних три. Дверей з замками залізними четверо. Вікон з залізними ґратами дванадцять.[9]
1849 року Август Понятовський, тодішній власник Таганчі, на місці старої дерев’яної церкви побудував руками кріпаків нову кам’яну церкву з такою ж дзвіницею, забезпечив її необхідним інвентарем для проведення релігійних відправ. За штатом тоді вона була 4-го класу, мала необхідну кількість землі. Це приміщення церкви було зруйноване 1930-х роках.
У 1860-х роках священиком в Таганчі був Антоновський, який зазнав принижень від селян під час масових селянських заворушень у Київській губернії, що отримали назву «Київська козаччина». Від 1880-х років й до 1910 року у церкві Покрови Пресвятої Богородиці божу службу відправляв священник Євгеній Трегубов, він же був і законовчителем Таганчанського двокласного сільського народного училища.
Упродовж 1910—1918 років очолював церковну парафію у Таганчі Марко Грушевський, відомий на той час церковний діяч, педагог, етнограф, краєзнавець, родич Михайла Грушевського. Останнім довоєнним священиком у Таганчі був Пошевеля Михайло Михайлович. Під час сталінських репресій 1937 року спочатку був висланий у примусовому порядку до транзитного табору для депортованих в місті Томську, що у Західному Сибіру, де був розстріляний 19 жовтня 1937 року.[10] Реабілітований 24 серпня 1989 року.[11]
Нині в селі діє церква Святої Покрови, для неї було використано пристосоване громадське приміщення. Значну матеріальну допомогу в цьому надав тоді діючий місцевий завод і його директор Попроцький Леонід Балтазарович, за це він був удостоєний нагороди ордена святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеню митрополитом Київським і всієї України Володимиром. Відкриття і освячення церкви відбулося 24 листопада 1998 року архієпископом Черкаськиим і Канівським Софронієм. Підпорядкована Московському патріархату. Править службу божу в церкві Майборода Михайло Іванович.

• В урочищі Королевине біля Таганчі розташовано курган Х—ХІ століття з князівським похованням за християнським обрядом. Вірогідно цей курган був могилою київського князя Ярополка Святославича.[12]
  
• На південній околиці села знаходиться заповідне урочище місцевого значення Південне Таганчанське.
  
• Заповідне урочище місцевого значення Козацьке.
  
• у 1972—1984 роках поблизу села існував Таганчанський Парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва.

• Таганчанський лексикон: історико-публіцистична повість. Видання 2-ге, виправлене й доповнене // Упорядник О. Апальков, коректор І. Пустовойт, дизайн обкладинки Є. Гордієнко. — Канів: Склянка часу, 2015. — 288 с.
• Tahańcza // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 143. (пол.). — S. 143.
• Tahańcza // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 650. (пол.). — S. 650.

• Канівська районна державна адміністрація Черкаської області
• Таганчанська громада Канівський район, Черкаська область
• Ландшафтна архітектура. Таганча. Садибний парк