Єгипетська операція

10 червня 1940 року Королівство Італія, будучи союзником Нацистської Німеччини, оголошує війну Франції та Великій Британії[1].

У відповідь на це, єгипетський парламент розриває дипломатичні стосунки з Італією, проте оголосив, що буде дотримуватись нейтралітету, допоки його не атакуватимуть. Аналогічно було оголошено і Нацистській Німеччині[2]. Проте згідно з англо-єгипетським договором 1936 року, британські війська мали право займати територію Єгипту в разі загрози Суецькому каналу.

До моменту вступу у війну Італія мала в Лівії дві армії: 5-у, що розташовувалася в Триполітанії на кордоні з Французькою Північною Африкою та 10-у, що розташовувалася в Киренаїці на кордоні з Єгиптом. Після капітуляції Франції частина сил 5-ї армії було перекинуто до 10-ї. До вересня 1940 року 10-а італійська армія включала в себе 10 дивізій, 5-а армія — 4. Проте італійські війська, приготовані до наступу, були недостатньо забезпечені озброєнням та транспортом. Італійські танкові частини були представлені в основному легкими танками Carro CV3/33, які ще до війни показали свою низьку боєздатність. Тим не менш, 7 вересня Муссоліні підписав наказ, у якому вимагав від Родольфо Граціані перейти в наступ протягом двох днів незалежно від того, висадяться німецькі війська у Великій Британії чи ні (у початковому варіанті плану планувалося розпочати наступ в один день з висадкою німецької армії).

17 червня всі британські війська розташовані в єгипетській Киренаїці були об'єднані в армію «Ніл» під командуванням Річарда О'Коннора — близько 36 тис. осіб. Ще до початку військових дій британські війська почали проводити провокації на кордоні, однак до вересня все обмежилося лише дрібними прикордонними сутичками[3].

Вже 9 вересня помітно посилилася активність італійських ВПС. В цей день бомбардувальники трьома групами по 9-12 літаків в супроводі винищувачів атакували аеродроми британської авіації в Сіді-Баррані, Маат-Багуше та Мерса-Матрух, а група з 27 винищувачів атакувала цілі в районі Бук-Бук. У відповідь британці завдали авіаційні удари по аеродромах, пунктам постачання і місцям скупчення італійських військ.

Незважаючи на значну перевагу в силах, італійці не змогли домогтися серйозних успіхів в ході операції вторгнення до Єгипту. Зупинка італійського наступу, була обумовлена ​​багатьма причинами: недостачею транспорту, втратою управління рухомими силами, що діяли на південному фланзі італійського угруповання, труднощами з постачанням, котре відчували висунуті вперед війська. Вода в Сіді-Баррані виявилася непридатною для пиття, а дорога від кордону до місця дислокації передових частин, була абсолютно розбита в результаті руйнувань та активної експлуатації. В Сіді-Баррані італійцями був створений ланцюг укріплених таборів, які, однак, виявилися занадто віддаленими один від одного, для вчасного надання підтримки сусідній[4]. Британці зупинилися на заздалегідь підготовлених позиціях у міста Мерса-Матрух. В результаті між воюючими сторонами утворилася «буферна зона» шириною 130 км[5]. Починаючи з 17 вересня невеликі групи італійських танків, вантажівок та мотоциклістів здійснювали лише окремі вилазки і переміщення між опорними пунктами, за якими уважно спостерігали екіпажі 11-го гусарського полку. Британські ВМФ і ВПС активно атакували лінії комунікацій противника. Повільність і нерішучість італійського командування, котре не проводило активних дій протягом наступних 3 місяців, дала британцям час, аби зібрати сили для контрнаступу.