Єлизавета Елеонора Брауншвейг-Вольфенбюттельська

Єлизавета Елеонора народилась 30 вересня 1658 року у Вольфенбюттелі. Була другою дитиною та старшою донькою в родині принца Брауншвейг-Вольфенбюттельського Антона Ульріха та його дружини Єлизавети Юліани Норбурзької. Мала старшого брата Августа Фрідріха. Згодом у неї з'явилося одинадцятеро молодших братів і сестер, з яких вижили Анна Софія, Август Вільгельм, Августа Доротея, Генрієтта Крістіна та Людвіг Рудольф.

Герцогством у цей час правив її дід Август. У 1666 році він помер, і правителем став дядько Рудольф Август. Втім, він мало цікавився державними справами, віддаючи перевагу полюванню та заняттям наукою. Вже наступного року він призначив Антона Ульріха штатгальтером, а у 1685 році батько Єлизавети став герцогом та рівноправним співправителем. Сама вона на той час вже була заміжня.

Взимку 1675 року 16-річна Єлизавета Елеонора стала дружиною 45-річного принца Мекленбург-Шверінського Йоганна Георга. Наречений був молодшим братом правлячого герцога Мекленбург-Шверіна Крістіана Людвіга I. Весілля пройшло 2 лютого у Вольфенбюттелі. Дітей у подружжя не було. У липні того ж року Йоганн Георг випадково помер від отрути, прийнявши її замість ліків.

Бернхард Саксен-Мейнінгенський

У віці 22 років принцеса взяла другий шлюб із правлячим герцогом Саксен-Мейнінгену Бернхардом I. Наречений овдовів за кілька місяців перед цим і мав четверо малолітніх синів від першого шлюбу. Весілля відбулося 25 січня 1681 у замку Шенінгена. Єлизавету Елеонору описували як доброзичливу та привабливу жінку з гарною фігурою.[2] У пари народилося п'ятеро спільних дітей:

• Єлизавета Ернестіна (1681—1766) — настоятелька Гандерсгаймського монастиря у 1713—1766 роках;
• Елеонора Фредеріка (1683—1739) — черниця Гандерсгаймського монастиря;
• Антон Август (20 червня—7 грудня 1684) — прожив 5 місяців;
• Вільгельміна Луїза (1686—1753) — дружина герцога Вюртемберг-Бернштадту Карла, дітей не мала;
• Антон Ульріх (1687—1763) — герцог Саксен-Мейнінгену у 1706—1763 роках, був двічі одруженим, мав вісімнадцятеро дітей.

Мешкало подружжя у Майнінгенському замку. Хоча Єлизавета Елеонора не поділяла пристрасті Бернхарда до алхімії та військової справи і мала власний погляд на чаклунство, їхній шлюб змальовували як щасливий.[2] Чоловіка вона підтримувала у захопленнях музикою та літературою. Він, в свою чергу, заклав нову резиденцію, яку назвав їм'ям дружини. У 1692 році будівництво було завершено, і сімейство оселилося в замку Елізабетхенбург.

Бернхарда не стало у квітні 1706 року. Всупереч його останній волі, герцогиня стала на сторону пасинка Ернста Людвіга у прагненні одноосібного правління, в той час як у державі не було прімогенітури. Принца також підтримував міністр фон Вольцоген. Єдності у цьому питанні досягнуто не було. Її рідний син успішно судився з братами, які були згодні передати Ернсту Людвігу свої повноваження. Антона Ульріха герцогиня не підтримувала, до того ж холодно зустріла його морганатичний шлюб у 1711 році.

Останні роки провела усамітнено. Цікавилася церковною поезією, сама писала вірші, деякі з них були перетворені на гімни.[2]

Померла 15 березня 1729 року в Майнінгені. Похована в замковій кірсі Майнінгена.[3]

• Брауншвейг-Вольфенбюттель (англ.)
• Профіль на Geni.com (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Єлизавети Елеонори Брауншвейг-Вольфенбюттельської (англ.)
• Генеалогія Бернхарда Саксен-Мейнінгенського (англ.)