Ібн аль-Хатіб

Лісан аль-Дін ібн аль-Хатіб (16 листопада 1313 — 1374) — політик, історик, науковець, письменник, поет часів розквіту Гранадського емірату. Повне ім'я Мухаммед ібн Абдаллах ібн Саїд ібн Алі ібн Ахмад ал-Салмані.

Ібн аль-Хатіб
Ім'я при народженні لسان الدين بن الخطيب
Народився 16 листопада 1313(13131116)
м. Лоха
Помер 1374
м. Фес
·страта
Країна  Гранадський емірат[1]
Національність араб
Діяльність політик, історик
Вчителі Abul Barakat al-Balafikid
Знання мов арабська[2]
Жанр поезія
Magnum opus Q12183706?
Посада візир
Наступник ібн Самрак
Конфесія іслам

Життєпис

Походив із заможної та впливової арабської родини з Ємену. Його батько перебував на службі еміра Абу'л-Валіда Ісмаїла. Народився у м. Лоха, неподалік від Гранади. Навчався в університеті Феса. У 1340 році його батько загинув у битві при Саладо проти християнських держав. Того ж року став секретарем міністра Абу'л Хасан ібн Хайяба. Поступово виявив державницькі здібності

З 1349 року виконував функції візира і секретаря канцелярії Мухаммеда V, володаря Гранадського емірату, в період її розквіту. У 1358 році внаслідок конфлікту з еміром заарештовано, але у 1359 році звільнено на прохання свого друга ібн Марзука, секретаря маринідського султана Мухаммеда II.

У 1360 році вимушений був залишити державу, перебравшися до двору султана Марокко — м. Фес. У 1362 році повернувся до Гранади, де знову обійняв посаду візира. У 1371 році, вступивши в конфлікт зі своїм протеже і наступником візиром ібн Самраком, він змушений був тікати до Фесу. Мешкав потім у Сеуті та Тлемсені при дворі династії Маринідів — султана Абу Зайяна Мухаммеда III.

Згодом знову перебрався до Фесу. У травні або червні 1374 року після смерті його покровителя султана Мухаммеда ас-Саїда його було схоплено за наказом нового султана Абу'л-Аббаса Ахмада, потім звинувачено в єресі і за рішенням Ради Шури страчено (задушено).

Творчість

Автор близько 60 праць з історії, географії, філософії, медицині, літературі. У його доробку тисячі віршів, а також багатьох поетичних збірок. Низка з них була перекладена на музику (мувашша).

Ібн аль-Хатіб головним чином відомий своїм історіографічним творчістю: його «Аль-Іхата фі таріх Гарната» («Оповідання з історії Гранади») є найважливішим джерелом, необхідним для вивчення історії Гранади, оскільки містить біографії осіб, діяльність яких пов'язана з Гранадою. Іншу працю — «Амаль аль-Алам», яка викладає історію ісламу — не встиг закінчити. Є автором «Таріх Ісбанійя аль-ісламійя» («Історії мусульманської Іспанії»).

Він залишив також значну епістолярну спадщину, праці з медицини і філософії. У медицині розвивав думку щодо передачі хвороби внаслідок тісного контакту. У 1348 році під час пандемії чуми Чорна смерть вперше рекомендував застосування карантину, ізолювання хворих, спалювати трупи померлих.

Джерела
  • Encyclopedia of Medieval Iberia, ed. Michael Gerli. (New York: Routledge, 2003), 416—417 (англ.)
  • Lévi-Provençal Y., Histoire de l'Espagne musulmane, (nouv. éd.), t. 3, P.-(Leiden), 1953. (ісп.)
  1. AA.VV. Encyclopaedia of Islam, Encyclopédie de l’Islam — 2017.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.