Іваницький Сократ

Із серпня 1915 року служив у Леґіоні УСС, де командував другою сотнею І куреня І полку, потім ІІІ куренем. Улітку 1917 року він був поранений і одвезений на перев'язний пункт до села Великих Чорнокінців, де познайомився із майбутньою дружиною Іванню Синенькою-Іваницькою.

Пізніше служив в УГА, активний учасник Українсько-польської війни, комендант оборони села Підбірці. Зокрема, у 1919 році в ранзі поручника УСС брав участь у боях поблизу Христинівки, Умані.[1][2]

Після поразки Перших Визвольних змагань опинився у таборі інтернованих вояків УГА в Ліберці в Чехії. Тут він закінчив курси Торговельної академії у 1921, а згодом у 1925 правничий відділ Карлового університету в Празі. Цього ж року у листопаді виїжджає на роботу до Ужгорода на посаду адвокатського практиканта.

23 листопада 1934 року Іваницький отримав ступінь доктора права в Карловому університеті.

Польська прокуратура порушила проти нього як колишнього коменданта оборони Підбірців кримінальну справу і йому довелось переховуватися від видачі Польщі. У березні 1938 року він переїхав до Берліна і вступив до Українського наукового інституту, де разом з Ярославом Рудницьким працював над складанням Українсько-німецького словника. Згодом працював у створеній німцями Українській установі довір'я, призначеній для реєстрації української еміграції в Німеччині.

Після війни оселився в Мюнхені, працював викладачем кафедри міжнародного права Українського вільного університету, згодом доцентом та професором. З 19 березня 1966 по 15 лютого 1974 проректор Українського технічно-господарського інституту.

Крім того, обіймав посади наукового співробітника Інституту по вивченню історії культури народів СРСР та члена Інституту для вивчення проблем Східної Європи УВАН.

Помер 8 липня 1974 у Мюнхені, похований на кладовищі Вальдфрідгоф.