Іванов Андрій Васильович

Андрі́й Васи́льович Івано́в (16 [28] жовтня 1888(18881028), село Кукшево, Костромська губернія, Російська імперія — 10 червня 1927, Москва, РРФСР, СРСР) — гласний Київської міської думи (1917), член ЦВК рад УНР (1917—1918), Народний секретар внутрішніх справ УНР (1918), голова Київського, Харківського, Одеського губвиконкомів; секретар ВУЦВК, член ЦВК СРСР (1925—1927). Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — червні 1927 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 15 грудня 1921 по 23 травня 1922 року та з 17 жовтня 1922 по 4 квітня 1923 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У з 23 травня по 17 жовтня 1922 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 17 жовтня 1922 по 4 квітня 1923 року. Кандидат у члени ЦК РКП(б) у травні 1924 — грудні 1925 року.

Іванов Андрій Васильович
Іванов Андрій Васильович
А. В. Іванов, 1920-ті роки
2-й Народний секретар внутрішніх справ УСРР
8 березня 1918 — 25 березня 1918
Попередник Євген Неронович
Наступник Юрій Коцюбинський
Голова Київського губернського революційного комітету
грудень 1919 — 18 липня 1920
Попередник посаду утворено
Андрій Бубнов (як голова Київського губвиконкому)
Наступник Михайло Вєтошкін
Народився 16 (28) жовтня 1888(1888-10-28)
с. Кукшево, Костромська губернія, Російська імперія
Помер 10 червня 1927(1927-06-10) (38 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Похований Маріїнський парк
Відомий як державний діяч
Країна  СРСР Російська імперія
Національність росіянин
Політична партія РСДРП
Професія партійний і державний діяч
Підпис

Медіафайли у Вікісховищі

У 1917–1918 роках один з активних організаторів повстань проти Центральної Ради, учасник встановлення радянської влади в Україні.

Біографія

Народився в селянській родині. Закінчив початкове училище. Трудову діяльність розпочав у 1904 році в залізничних майстернях.

Член РСДРП(б) з 1906 року.

Під час революції 1905—1907 років вів партійну роботу серед робітників та солдатів у Володимирській губернії і Москві. Неодноразово заарештовувався, перебував у в'язницях.

З 1916 року працював слюсарем на заводі «Арсенал» у Києві. Після Лютневої революції 1917 року на перших демократичних (всенародних) виборах у Київську міську думу, що відбулися 23 липня (5 серпня) 1917 року, був обраний гласним за списком РСДРП(б)[1]. Член Київського комітету РСДРП(б), делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Під час жовтневого (1917) і січневого (1918) збройних повстань в Києві член ревкому.

17 січня в приміщенні Вінницької міської думи на спільному засіданні Вінницької ради робітничих і солдатських депутатів та місцевого ревкому під його головуванням у Вінниці було проголошено радянську владу. Один із керівників Січневого повстання. З грудня 1917 року член ЦВК України, з березня 1918 року — член Президії ЦВК України. З 8 по 25 березня 1918 року — народний секретар внутрішніх справ радянської Української Народної Республіки.

У 1918 році працював у ЦК КП(б)У.

У лютому 1919 року повернувся до Києва, був обраний товаришем (заступником) голови Київського губернського виконкому, у серпні — головою Київського комітету оборони. Після взяття Києва більшовиками з грудня 1919 року до 18 липня 1920 року — голова Київського губернського революційного комітету (губревкому)[2].

З листопада до грудня 1920 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради.

У 1921—1922 роках — член Президії і секретар Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету (ВУЦВК).

З 17 жовтня 1922 по 1923 рік — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У.

У 1923—1925 роках — голова виконавчого комітету Одеської губернської ради.

Делегат XII і XIII з'їздів РКП(б), на XIII з'їзді обирався кандидатом в члени ЦК РКП(б).

З 1925 року — член ЦВК СРСР. Останні роки життя провів у Москві.

21 травня 1925 — 10 червня 1927 року — член Президії ЦВК СРСР, заступник голови бюджетної комісії і секретар Союзної ради ЦВК СРСР. Одночасно з 1925 по 10 червня 1927 року — заступник директора Інституту радянського будівництва.

Помер 10 червня 1927 року в Москві, похований у Маріїнському парку в Києві.

Пам'ять

Напередодні десятої річниці Жовтневого перевороту Чернове перейменовано на Андрієво-Іванівку на честь А. В. Іванова[3].

У Києві в 1976 році встановлено пам'ятник Андрієві Іванову (скульптор Макар Вронський, архітектор Василь Гнєздилов). Зруйновано «невідомими» в ніч на 27 травня 2015 року[4].

На його честь було названо вулицю (носила його ім'я з 1940 до 2014 року, у 1927—1940 роках Левандовська вулиця називалась його ім'ям).

Київському фунікулеру в 1929 році було присвоєне ім'я Андрія Іванова.

Зображення
  • Андрій Іванов, 1920-ті роки
  • Пам'ятник Андрію Іванову (зруйнований вночі в травні 2015 року)
  • Надгробок на могилі Андрія Іванова в Маріїнському парку

Примітки
  1. Выборы въ Городскую думу // Кіевскія городскія извѣстія. — 1917. — № 8. — август. — С. 48—62.(рос. дореф.)
  2. Приказ № 224 по Киевской губернии и городу Киеву // Вісти Київського Губерніяльного Революційного Комітету. — 1920. — Ч. 152. — 18 липня. — С. 4. (рос.)
  3. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — С. 676.
  4. В Киеве снесли три советских памятника Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine. // Новый регион. — 2015. — 27 мая. (рос.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.