Іванов Валерій Феліксович

Валерій Іванов народився у Луганську 19 липня 1961 року. У 17 років влаштувався на роботу до шахти «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницьке управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка».

Освіту здобув у місцевому педагогічному інституті (нині — університет), де вчився на історичному факультеті. У 1988 році став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Крім того, Валерій Іванов є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Валерій Іванов є професором, доктором філологічних наук, завідувачем кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999); президентом Центру вільної преси; членом Комісії з журналістської етики; першим віце-президентом Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива»", членом Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президентом Академії української преси і заступником голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України.

У 1992 році Іванов виборов золоту медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців.

Професор Іванов — автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур. Основні серед його власних робіт такі:

• «Это нашей истории строки» (1990)
• «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
• «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
• «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
• «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
• «Соціологія журналістики» (1998)
• «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
• «Законодавство про ЗМІ» (1999)
• «Інформаційне законодавство» (1999)
• «Основи техніки оформлення газети» (2000)
• «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)

Він виступив співавтором у створенні таких робіт:

• «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
• «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
• «Масова комунікація» (1997)
• «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
• «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
• «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
• «Телебачення спецоперацій» (2003)
• «Досвід контент-аналізу» (2003)
• «Experience of Content Analysis» (2005).

Валерій Іванов, на думку, Комісії з журналістської етики (КЖУ) та Національної спілки журналістів України протягом 2019 року піддавався тиску з боку правоохоронних органів. Сам Іванов висловлював занепокоєність безпекою своєї сім'ї через проведений обшук, арешт банківських рахунків сім'ї та регулярної публікації статей на сайтах та негативних коментарів у Фейсбуці[4][5].

Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік. Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України. Син — Денис Валерійович Іванов — журналіст, учасник проєкту журналістських розслідувань, який 2018 року публікував інформацію про одного з високопоставлених чиновників Нацполіції[5][4]. Валерій Іванов захоплюється класичною літературою. Товаришує з Петром Тимофійовичем Мірошниченком і Георгієм Георгійовичем Почепцовим.

• Валерій Іванов про журналістське розслідування, 2010, блог на «УП»

• Валерій Іванов про медіа в передвиборчий період, рік 2014, ефір з Миколою Вереснем

• Валерій Іванов. Основні теорії масової комунікації, 2010, підручник

• Іванов: Завдання медіапедагогів — навчити дітей відрізняти якісну медіапродукцію від неякісної, 2013, інтерв'ю з Діаною Дуцик