Іван V Олексійович

Як повідомляли романівські, а потім і радянські історики, після смерті Федора Олексійовича царський престол повинен був перейти до одного з його братів: майже 16-річного Івана — сина покійної цариці Марії Іллівни (в дівоцтві Милославської) або 10-річного Петра — сина вдовуючої цариці Наталії Кирилівни (в дівоцтві Наришкіної). Чому ця теза є хибною, було вже сказано вище.

Обидва брати, один через поганий стан життя, а інший через малий вік, не могли брати участі у боротьбі за владу.

Про Івана Олексійовича говорили, що він несповна розуму. Цілком можливо, що ці чутки поширювали Наришкіни у період відчайдушної боротьби за владу з Милославськими. Відомо, що сам Іван, перебуваючи у самому центрі жорсткої боротьби, не брав у ній активної участі і не виявляв інтересу до державної діяльності.

За словами Соловйова, війна між боярськими родами Милославських та Наришкіних досягла кульмінації. Від того, хто стане царем, залежало, який з цих кланів займе положення ближніх бояр — радників царя при прийнятті найважливіших державних рішень і відповідальних виконавців цих рішень, які розподіляють вищі посади в державі і розпоряджаються царською скарбницею.

Остаточне рішення з цього питання приймала Боярська дума. Для більшості бояр, майбутнє яких залежало від милості чи немилості царя, дуже важливо було вгадати, хто з претендентів виграє, щоб заздалегідь стати на його бік. Старший за віком Іван з дитинства був дуже хворий (як і все чоловіче потомство цариці Марії Іллівни), тому вважалося ймовірним, що він незабаром помре[8], і тоді царем стане Петро. У цій ситуації більшість Думи і патріарх Іоаким схилилися на користь більш «перспективного» Петра, і 27 квітня 1682 року — в день смерті Федора Олексійовича — Петро був проголошений царем.

Згідно традиційній точки зору, для Милославських такий перебіг подій означав втрату усіх владних перспектив, і тому розумна, енергійна 25-річна царівна Софія Олексіївна вирішила скористатися невдоволенням стрільців, щоб змінити ситуацію на свою користь, спираючись на клан Милославських і низку бояр, в тому числі князів Василя Голіцина і Івана Хованського — представників шляхетних княжих родів, які болісно сприймали піднесення худорідних Наришкіних. Начебто, підлило масла у вогонь безпрецедентне присвоєння вищого придворного чину (боярського) юному Івану Наришкіну. Справа дійшла до кривавого стрілецького бунту[9].

У сучасних історичних працях, втім, вказується, що зведення протистояння розгалужених придворних кланів до конфлікту Милославських і Наришкіних є великим спрощенням[10]. Основна роль у повстанні належала особам, які однозначно не належали ні до тієї, ні до іншої родини.[11]

...27 квітня 1682 року удар дзвону на Івана Великого сповістив Москві про смерть царя Феодора Олексійовича ... Народ зібрався перед церквою Спаса за "золотий гратами" і на запропоноване патріархом питання проголосив царем Петра. Він знаходився в цей час біля труни брата. Освячений собор і бояри нарекли його тут царем. Патріарх благословив государя-хлопця хрестом, і його посадили на трон...В. В. Назаревський[12]

Петро I — співправитель Івана V

Назаревський пише тут відверту брехню: такого в дійсності бути не може, і не було. Натовп ніколи у Московії не вирішував, якого з монархів проголошувати царем, а кого усувати. Незрозуміло також, як це патріарх міг проголосити царевича Петра царем у 10 років, посадивши його на трон, і чому біля труни Федора в Архангельському соборі, а не в Успенському соборі при пишній церемонії, як зазвичай це й відбувалося. Якщо навіть все це допустити, мало б ще відбутися офіційне зречення майже повнолітнього царя Івана Олексійовича (яким він став автоматично, з моменту смерті старшого брата Федора) від претензій на трон. Але цього не спостерігалося.

Головне зернятко правди в цих відомостях полягає в тому, що процедура престолонаслідування відбувалася у підозрілому поспіху і абсолютно незаконно. Звичайно ж, Петра проголошував не натовп, а царівна Софія і патріарх Іоаким. І не царем, а лише претендентом-царевичем (хоча за віком він ще не міг претендувати на трон). Софія Олексіївна ж ставала правителькою, отримавши права на регенство поки що п'ятнадцятирічного Івана. У деяких джерелах після цього її називають вже не царевною, а царицею.

Проте цього теж категорично не могло статися, крім одного випадку: якщо Софія була б матір'ю одного зі спадкоємців престолу. Інших варіантів стати ані правителькою, ані, тим більш, царицею у неї не було, вважають історики[13]:

Достойно вниманiя то обстоятельство, что ни въ оффицiальномъ документѣ, въ которомъ разсказано это событiе, ни в подробномъ описанiи современника и свидѣтеля, а къ тому же сторонника партiи Милославскихъ, Сильвестера Медвѣдева, ни слова не говорится, почему не было обращено вниманiя на права Ивана… Такимъ образомъ, на этотъ разъ о правахъ Ивана не было рѣчи. Точно также и вопросъ о регентствѣ оставался открытымъ. А.Г. Брикнер

Якщо навіть припустити, що Івана Олексійовича майже у 16 років не зробили царем по недоумству, тоді правителем повинен бути обраний найближчий старший родич по чоловічій лінії. А якщо такого немає, то по жіночій — у Івана Олексійовича ще були дві старші сестри: Євдокія (1650 р.н.) та Марфа (1652 р.н.). Проте, якщо Софія, насправді, була мати Петра I, її абсолютно законно могли проголосити і регенткою, і царицею.[14]

Остаточне рішення повинен був приймати Освячений собор, як і належить в ситуаціях, коли немає повнолітнього спадкоємця престолу. І цей Собор дійсно був скликаний, але у липні.

5 липня (25 червня) 1682(16820625) року обидва царевичі, Іван V Олексійович і Петро I Олексійович, вінчалися на царство в Успенському соборі Московського Кремля. Причому «старший» вінчався справжньою шапкою Мономаха і великим нарядом, а для «молодшого» зробили копії[15]. Для них було споруджено спеціальний трон з двома сидіннями, що сьогодні зберігається у Збройовій палаті Кремля.

Цар Московії Іван V Олексійович

До 1689 року влада як Івана, так і Петра була номінальною, фактично влада здійснювалася регенткою Софією Олексіївною, що спиралася на клан Милославських та на своїх фаворитів — Василя Голіцина і Федора Шакловитого.

У 1689 році наступили розв'язка у протистоянні Софії і Петра, в результаті якої Софія була відсторонена від влади. На той момент для Петра дуже важливо було заручитися підтримкою брата або хоча б його нейтральністю.