Список імператорів Росії
Імператор і самодержець Всеросійський, імператриця і самодержиця Всеросійська — титул правителів Російської імперії з 22 жовтня (2 листопада) 1721 року (коли титул було прийнято Петром І) і до 2 березня 1917 року (коли Імператор Микола ІІ відрікся від престолу в ході Лютневої революції[к 1]). Офіційно Петро I прийняв титул Імператора на прохання Сенату Російської імперії у зв'язку з перемогою у Північній війні[1]. Більшість дослідників вважають це адаптацією під європейську систему титулатур[2].
- Про правителів Росії до та після Імператорів Всеросійських — див. Правителі Росії
До прийняття нового титулу правителі Росії (Московського князівства) іменувалися царями (зокрема, батько і дід Петра І Олексій Михайлович та Михайло Федорович відповідно). Усі російські імператори належать до імператорського дому Романових. Династія Романових на престолі закінчилася після смерті доньки Петра I Єлизавети Петрівни, а її наступники були представниками династії Гольштейн-Готторп-Романових[к 2].
Нижче наведено усіх 14 Імператорів Російської імперії, зокрема й тих, що правили номінально (наприклад, Іван VI)[3]. Найменше — шість місяців — правив Петро III, а найбільше — 34 роки — його дружина Катерина ІІ. Серед імператорів є чотири жінки (Катерина І, Анна Іванівна, Єлизавета Петрівна та Катерина ІІ). П'ята — Анна Леопольдівна — не була імператрицею, але правила при своєму синові Івану. Катерина ІІ була останньою жінкою-імператором, бо її син Павло І прийняв закон, за яким престол успадковувався лише по чоловічій лінії за порядком старшинства.
Імператори Російської імперії
| № п/п | Ім'я та роки життя | Портрет | Роки правління | Родинні зв'язки з іншими Імператорами | Коротка характеристика правителя |
|---|---|---|---|---|---|
(Романови; 1672–1725) |  | 1696—1725 | Перший Імператор Всеросійський. Син царя Олексія Михайловича | Отримав титул Імператора 1721 року. До того 25 років носив титул цар. Провів численні реформи у державі, спрямовані на її європеїзацію. За правління Петра I Росія виграла Північну війну та приєднала великі території. | |
(Скавронські; 1684–1727) |  | 1725—1727 | Дружина Петра І | Продовжувала політичний курс свого чоловіка; реального впливу не мала. Фактичним правителем за Катерини І був Олександр Меншиков. За її правління була створена Верховна таємна рада, внаслідок чого різко впав вплив Сенату. Економічне становище країни в той час було доволі складним, а реформи майже не проводилися. | |
(Романови; 1715–1730) | .jpg.webp) | 1727—1730 | Онук Петра І | Реальної влади майже не мав. У першій половині свого правління продовжував курс попередніх правителів, перебуваючи під впливом Олександра Меншикова. Однак згодом останній втратив вплив, який перейшов до князів Долгорукових. У цей час держава почала відходити від політики Петра I. Москві було повернуто статус столиці Російської імперії; деякі реформи діда імператор під впливом роду Долгорукових скасував. | |
(Романови; 1693–1740) | .jpg.webp) | 1730—1740 | Племінниця Петра І, донька Івана V | Повернула столицю в Санкт-Петербург. Державними справами не цікавилася, її правління отримало назву «біронівщина» за іменем фаворита Анни Бірона. В загальному продовжувався геополітичний курс Петра I, хоча збільшувалося засилля іноземців, зокрема німців. Розширювалася влада дворянства. | |
(Вельфи; 1740–1764) |  | 1740—1741 | Правнук Івана V (тобто, правнучатий племінник Петра І) | Коли Іван вступив на престол, йому не було навіть одного року. Його мати Анна Леопольдівна продовжувала політику попередніх правителів. Івана Антоновича скинули з престолу внаслідок палацового перевороту, організованого Єлизаветою Петрівною. Колишній імператор був заарештований, а 1764 року страчений в ув'язненні. | |
(Романови; 1709–1762) | .jpg.webp) | 1741—1761 | Донька Петра І від Катерини І (Марти Скавронської) | Прийшла до влади внаслідок палацового перевороту. Довірила політичні справи фаворитам, зокрема, Олексію Розумовському. Становище Гетьманщини за Єлизавети значно покращилося, був обраний новий гетьман Кирило Розумовський. Продовжувалася збільшуватися влада дворянства. | |
(Гольштейн-Готторпи; 1728–1762) |  | 1761—1762 | Онук Петра І (син Анни Петрівни). Чоловік Катерини ІІ | Був пруссофілом, робив численні поступки Фрідріху II, зокрема підписав Петербурзький мир, за яким Росія виходила із Семирічної війни на вкрай невигідних для неї умовах: поступалася територією, зайнятою російськими військами. Видав Маніфест про вільність дворянства. Припинив переслідування старообрядників, посилив кріпосну залежність селян. Правив недовго, скинутий із престолу дружиною, згодом убитий. | |
(Ангальт-Цербст-Дорнбурґи; 1729–1796) | _2.jpg.webp) | 1762—1796 | Дружина Петра ІІІ | Прийшла до влади внаслідок палацового перевороту, позбавивши влади свого чоловіка Петра. Провела численні реформи, намагалася дотримуватися ідей Просвітництва. Були проведені поділи Речі Посполитої. Росія успішно провела дві війни з Османською імперією (1768–1774 і 1787–1792). За правління Катерини значно погіршилося становище українців — 1775 року ліквідована Нова Січ, скасовано посаду гетьмана, уведена обов'язкова панщина. До Російської імперії приєднані значні території, зокрема Кримське ханство | |
(Гольштейн-Готторпи; 1754–1801) |  | 1796—1801 | Син Катерини ІІ та Петра ІІІ[к 3] | Скасував багато реформ матері. Завів суворі порядки у російській армії, намагався ослаблювати позиції дворянства, покращував становище селян (зокрема, видав відомий Маніфест про триденну панщину), посилював цензуру, видав Маніфест про свободу віросповідання католикам і православним у Польщі. Скинутий в результаті останнього російського палацового перевороту. | |
(Гольштейн-Готторпи; 1777–1825) | .png.webp) | 1801—1825 | Син Павла І | На початку правління проводив ліберальні реформи, розроблені Негласним комітетом; здійснив міністерську реформу. Вів вдалу зовнішню політику, за нього Росія перемогла у війні з Францією; головував на Віденському конгресі і був одним із засновників Священного союзу. В останні роки правління схилявся до консерватизму. | |
(Гольштейн-Готторпи; 1796–1855) |  | 1825—1855 | Син Павла І, брат Олександра І | На початку правління Миколи I було придушено повстання декабристів. Імператор провів централізацію Росії і кодифікацію законодавства, значно посилив цензуру. Був противником будь-яких серйозних змін у політичному житті і стояв на захисті існуючих політичних ладів в Європі. За його правління було придушено Листопадове повстання 1830—1831. 1853 року Російська імперія розпочала невдалу Кримську війну, але Микола до її завершення не дожив. | |
(Гольштейн-Готторпи; 1818–1881) | .jpg.webp) | 1855—1881 | Син Миколи І | Провів селянську реформу, внаслідок якої було ліквідовано кріпацтво (за це отримав прізвисько «Визволитель»), а також багато інших реформ, зокрема земську, міську, воєнну та судову. Російська імперія за його правління пережила значне економічне піднесення; була виграна чергова російсько-турецька війна. Під час правління Олександра були видані Валуєвський циркуляр та Емський указ, спрямовані на обмеження вживання української мови поза побутовою сферою. Загинув у результаті терористичного акту, організованою партією «Народна воля». | |
(Гольштейн-Готторпи; 1845–1894) |  | 1881—1894 | Син Олександра ІІ | Провів ряд реформ в системі управління, але загалом його правління було доволі консервативним, були навіть скасовані деякі реформи його батька Олександра ІІ. Вів мирну зовнішню політику (не брав участь у жодній війні, за що в російській дореволюційній історіографії отримав прізвисько «Миротворець»). Уклав франко-російський союз, намагався укріпляти вплив Російської імперії на Балканах. | |
(Гольштейн-Готторпи; 1868–1918) |  | 1894—1917 | Син Олександра ІІІ | Останній Імператор Всеросійський. Його правління було ознаменоване ростом економічного розвитку Росії, однак розвивався і революційний рух, посилювалося незадоволення у народі; був проведений перший в історії імперії перепис населення. Провів невдалу війну з Японією. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну. В Росії відбулося дві революції (1905–1907 і 1917). Внаслідок останньої відрікся від престолу; 1918 року розстріляний більшовиками. Приєднаний до лику святих Російської православної церкви[4]. |
- Генеалогічне дерево імператорів
Генеалогічне дерево імператорського дому Романових. Відображено лише основні представники.
Знаком 
позначені імператори та імператриці.
Коментарі
- Микола ІІ відрікся від престолу на користь свого брата Михайла Олександровича. І, хоч 3 березня останній склав Маніфест (опубліковано 4 березня), в якому писав, що відмовляється прийняти владу, Михайла Олександровича все ж можна формально вважати останнім Імператором
- Якщо Павло I народився не від Петра III, а від коханця Катерини II, то після Катерини на російському престолі Романових взагалі не було, а лише Гольштейн-Готторпи
- Ходили чутки, що Павло Петрович насправді був сином одного із численних коханців Катерини ІІ Сергія Салтикова
- Після смерті Олександра за порядком старшинства імператором повинен був стати не Микола Павлович, а його старший брат Костянтин Павлович. Той від влади відмовився, склавши 1823 року відповідний маніфест. Утім, після кончини Олександра Костянтина було проголошено його наступником, і члени Державної ради присягнули йому як імператору. Проте Костянтин підтвердив відмову, а влада остаточно перейшла до Миколи Павловича.
Примітки
- Шубинский С. Н. Исторические очерки и рассказы. — 6-е изд. — СПб., 1911. с. 44 — 51. Архів оригіналу за 4 січня 2012. (рос.)
- Царь Петр I принял титул Петра Великого, отца Отечества, императора Всероссийского, а Россия стала империей. (рос.)
- Иоанн VI Антонович. Архів оригіналу за 9 грудня 2011. (рос.)
- Чин канонизации новопрославленных святых состоялся в Храме Христа Спасителя Архівовано 10 серпня 2011 у Wayback Machine. (рос.)
Література
- Георгий Чулков. Императоры России. — Москва : «Слово», 2003. — 210 с. (рос.)
- Евгений Анисимов. Женщины на русском престоле. — Санкт-Петербург : «Питер», 2008. — 459 с. — ISBN 978-5-388-00055-2. (рос.)
- Николай Павленко. Жизнь Замечательных Людей: Петр Первый. — Москва : «Молодая гвардия», 1975. — 384 с. (рос.)
- Николай Павленко. Жизнь Замечательных Людей: Петр II. — Москва : «Молодая гвардия», 2006. — 281 с. — ISBN 5-235-02886-4. (рос.)
- Николай Павленко. Жизнь Замечательных Людей: Екатерина Великая. — Москва : «Молодая гвардия», 1999. — 495 с. (рос.)
- Алексей Песков. Жизнь Замечательных Людей: Павел I. — Москва : «Молодая гвардия», 2000. — 495 с. — ISBN 5-235-02387-0. (рос.)
- Эдвард Радзинский. Александр II. Жизнь и смерть: документальный роман. — Москва : «АСТ», 2007. — 518 с. — ISBN 5-17-040432-8. (рос.)
Посилання
- Правители Руси и России (рос.) (Перевірено 20 квітня 2014)
- Императоры России (рос.) (Перевірено 20 квітня 2014)
- Российские императоры (рос.) (Перевірено 20 квітня 2014)
- Великий Князь Александр Михайлович. Книга воспоминаний (рос.) (Перевірено 20 квітня 2014)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.