Ігнатченко Антон Геннадійович

Антон Ігнатченко народився в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині, мешкав у Даманському житловому масиві Тернівського району Кривого Рогу. Зростав разом з двома сестрами і був середньою дитиною в родині Ігнатченків. Батько залишив сім'ю, коли Антону було 10 років, і він навчився відповідальності як єдиний чоловік у сім'ї. 8 років займався в хореографічному ансамблі «Жарт» при будинку культури Північного ГЗК. 2013 року закінчив загальноосвітню школу № 110. По закінченні школи поступав до юридичного факультету вищого навчального закладу, але йому не вистачило півбалу.

З дитинства Антон мріяв служити в десантних військах. Коли йому виповнилось 18 років, він одразу ж пішов у військкомат і вже 17 вересня підписав контракт на військову службу в Дніпропетровській десантній бригаді. Хотів продовжити військову кар'єру, вступити до військового ВУЗу.

Солдат, механік-водій розвідувальної роти 25-ї окремої повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

13 червня 2014 року розвідувальна група, до складу якої входив солдат Ігнатченко, виконувала бойове завдання із «зачистки» території від терористів та виявлення місця знаходження ворожого зенітно-ракетного комплексу в районі заправки «Авіас», що розташована на виїзді з міста Слов'янська в напрямку Краматорська (житловий район Червоний Молочар)[1]. З першого разу підрозділ потрапив в засідку терористів. Витративши весь запас боєкомплекту, а потім поповнивши його в частині, група повернулася туди вдруге. Підрозділ обстрілювався з трьох сторін. У ході бою солдат Ігнатченко виявив ворожий розрахунок автоматичного гранатомета. Влучним пострілом з ручного гранатомета він знищив вогневу точку противника, врятувавши життя багатьох своїх бойових побратимів, але виявив себе противнику. Терористи випустили по ньому гранату, яка розірвалась поряд, осколок влучив у голову, Антон загинув на місці.

	У п'ятницю 13 червня у нас був перший серйозний бій. І перший загиблий з нашої бригади. Антон Ігнатченко, який прикривав наші позиції. Антон Ігнатченко з розвідгрупою пішов на завдання зачистки прилеглих наших територій та контрдиверсійної роботи. Ми знали, що по периметру нашого блокпосту працюють розвідгрупи противника. Наші хлопці мали зробити засідку на цю розвідгрупу, але в процесі висування на позиції самі потрапили у засідку. І Ігнатченко ціною свого життя врятував товаришів. Пізніше ми з Ярославом (Ярослав Левченко, анестезіолог) під кулями забирали його тіло — ми намагались надати йому першу медичну допомогу, але в нього було осколкове поранення скроневої ділянки, тому ми вже нічого зробити не могли
— хірург 25-ї бригади Олександр Зеленюк[2]

17 червня 2014 року кілька 18-річного воїна-захисника провели в останню путь в Кривому Розі. Похований на Північному кладовищі[3].

Вдома залишилася мати Алла та дві сестри, старша Наталія і молодша Даша.

27 квітня 2016 року на громадських слуханнях в Тернівському районі підтримали перейменування вулиці Доватора на вулицю Антона Ігнатченка[4].

• 26 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[5].
• Нагороджений відзнакою м. Кривий Ріг «За заслуги перед містом» 3 ст. (посмертно).

28 листопада 2014 року в місті Кривий Ріг на будівлі ЗОШ № 110 по вулиці Доватора, 31, в якій навчався Антон Ігнатченко, відкрито меморіальну дошку на його честь[6].

6 жовтня 2017 року на місці загибелі воїна на виїзді зі Слов'янська встановлено пам'ятний знак[7].

• Ігнатченко Антон Геннадійович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Ігнатченко Антон Геннадійович // Український меморіал.
• Той, що не повернувся з війни…(рос.) // Газета «Пульс».
• Наталія Судакова. Три любові без кінця(рос.) // «Вісті-Репортер».