Ідентифікаційний жетон військовослужбовця

жетон у Російській імператорській армії до 1917 р.

Військові з України в складі Російської імперії отримували жетони хрестообразної форми[1].

жетон США в 1927 р.

Жетони обов'язкові до носіння в більшості армій світу. Зазвичай, особисті номери являють собою металеві жетони, що носяться на ланцюжку на шиї, на яких записані особистий ідентифікаційний номер військовослужбовця або співробітника спецслужб, а також (не обов'язково) ім'я, прізвище або додаткові відомості. Найчастіше солдатам видається два ідентичні жетони на той випадок, якщо винести тіло загиблого з поля бою неможливо. В таких випадках один знак мають забрати з собою ті, що вижили, для передачі органам обліку особового складу, а другий залишається на тілі для розпізнавання трупа в майбутньому. Зокрема подвійні жетони видають в арміях США, Китаю, Великої Британії, Бельгії, Японії та ін. Інший варіант — коли солдату видається один особистий знак, розділений надпилом або наскрізною перфорацією навпіл, а інформація про особу дублююється на обох половинках жетону. При необхідності одна половинка знаку легко відламується для передачі відповідним органам, інша залишається на тілі. Такі жетони носять в Бундесвері, Армії оборони Ізраїлю, збройних силах більшості європейських держав. В деяких країнах інформація на половинках такого жетона дещо різниться. Зокрема, на частині що відламується, не вказується група крові військовослужбовця чи страховий код.

Жетон-особистий номер офіцера ЗС СРСР — аналог ідентифікаційного жетону військовослужбовця

Незважаючи на те, що Радянський Союз приєднався до Женевської конвенції у 1931 році, в СРСР таких знаків, які зазвичай називають «смертними жетонами» не було.

У середині січня 1917 року в Російській армії був введений «особливий шийний знак для впізнання убитих або поранених» — невелика металева ладанка з вушком для тасьми, всередині якої мав знаходитися аркуш пергаменту з інформацією про військовий підрозділ, ім'я власника, його нагороди, віросповідання та адресу. Новація не була впроваджена у військах через революційні події 1917 року. До того, в Російській імператорській армії військовослужбовцям виготовлялися особисті знаки "звільнювальні жетони", котрі видавалися лише на період звільнення, або відрядження і поверталися черговому після повернення військовослужбовця у свою частину[2].

Шийний знак — армійський медальйон був впроваджений в Червоній армії лише у 1924 році з невеликою відмінністю — паперовий бланк був видрукуваний друкарським способом і з нього були виключені відомості про військову частину. Крім того, всі ідентифікаційні дані солдата або офіцера заносилися не самими власниками, а штабними писарями. Армійські жетони цього зразка існували до фінської військової компанії, під час якої з'ясувалося, що металевий медальйон не є герметичним та листок-вкладиш може швидко стати нечитабельним.

В березні 1941 року металевий контейнер-ладанка був замінений на восьмигранний пластмасовий пенал-циліндр з паперовим вкладишем у двох примірниках, в якому було вказано адресу, групу крові та прізвище, ім'я і по-батькові власника, а також ім'я та прізвище його найближчого родича. Втім, як показав час, «жолуді» мали ті ж недоліки, що й їх попередники. У листопаді 1942 року керівництвом РСЧА було прийняте рішення про зняття армійських медальйонів з постачання армії. З того часу солдати строкової служби ідентифікаційних жетонів не мали.

З початку 1950-х для офіцерів Радянської армії були введені алюмінієві жетони з вибитими на них особистими номерами, але цей жетон на дві частини не ділився і його призначення ніякими керівними документами не було визначене. Згідно з порядком присвоєння особистих номерів офіцерам і прапорщикам (мічманам) жетон з особистим номером вручається разом з видачею посвідчення особи військовослужбовця та зберігається при собі протягом всього часу проходження військової служби.

Порядок присвоєння особистих номерів військовослужбовцям Збройних Сил України та отримання ними ідентифікаційних жетонів встановлено Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України[3].

Ідентифікаційний жетон з особистим номером військовослужбовця Збройних Сил України призначений для ідентифікації особи військовослужбовця (у разі його загибелі, смерті, поранення чи контузії або потрапляння в полон) та надання відповідних донесень.

Його введення обумовлене ратифікацією Україною Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року і Додаткових протоколів до них від 08 червня 1977 року щодо покращення участі поранених і хворих, а також необхідністю встановлення особистості загиблих (померлих) військовослужбовців, у тому числі з військових частин і підрозділів Збройних Сил України, які виконують завдання у складі національних контингентів.

На жетоні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові військовослужбовця, його група крові, резус-фактор і особистий номер, присвоєний відповідно до його реєстраційного номера, а також назва держави та її військового формування, в якому проходить військову службу військовослужбовець.

Жетон виготовляється з нержавіючої харчової сталі у вигляді прямокутника розміром 45×26 мм, товщиною 1,0 мм, кути якого заокруглені. Паралельно більшій стороні прямокутника посередині проходить перфораційна лінія, по якій жетон у разі необхідності може бути переломлений. Інформація щодо особи військовослужбовця розміщується з обох боків жетона. На лицьовому боці вище перфораційної лінії державною мовою наносяться прізвище, ім'я та по батькові, латинськими літерами й римськими цифрами — група крові та резус-фактор. Нижче під перфораційною лінією зазначаються арабськими цифрами — особистий номер та державною мовою — назва держави (Україна) і військового формування (Збройні Сили). На зворотному боці така сама інформація розміщується навпаки: вище перфораційної лінії арабськими цифрами — особистий номер, державною мовою — назва країни і військового формування; нижче державною мовою наносяться прізвище, ім'я, по батькові, латинськими літерами й римськими цифрами — група крові та резус-фактор.

Особистий номер військовослужбовця Збройних Сил України відповідає реєстраційному номеру облікової картки платника податків, який присвоюється кожному громадянину України.

Для громадянина України, що є військовозобов'язаним і призовникам, який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера особистий номер присвоюється за серією і номером паспорта громадянина України, який на даний момент є в особи, наприклад: СН 123456. Якщо паспорт громадянина за будь-яких обставин буде замінений, особистий номер залишається без змін.

• Веремеев Ю. Г. Женевские конвенции о раненых и больных // Солдаты и конвенции. Как воевать по правилам. — М. : Алгоритм, 2012. — 312 с. — ISBN 978-5-4438-0069-1. (рос.)
• Медальон смерти. nepropadu.ru. 29 грудня 2012. Процитовано 2014--06-27. (рос.)

• Український меморіял. obd-memorial-ukrainian.blogspot.com. 1 лютого 2012. Процитовано 27 червня 2014.
• Жетони армії США. www.sinopa.ee. Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 13 травня 2012.