Ікання

І́кання (рос. и́канье) — назва системи вокалізму складів, що передують наголошеним, у деяких говірках російської мови, при якій в першому складі перед наголошеним голосні, відповідні наголошеним голосним неверхнього підйому [e], [o], [a] та наголошеному голосному переднього ряду верхнього підйому [i] збігаються в звуці [і],[1] якщо перебувають в позиції після м'якого приголосного (лес, лис — [л'іса]; нёс — [н'ісу]; пять — [п'ітак]).[2]

Ікання характерне для говірок, в яких присутнє акання, особливо для середньоросійських.[3] У російську літературну мову ікання стало проникати з кінця XIX століття, поступово витісняючи єкання і окання[3] (в широкому сенсі — як розрізнення щонайменше деяких ненаголошених голосних неверхнього підйому, в тому числі і після м'яких приголосних), і наразі є орфоепічною нормою російської літературної мови поряд з припустимим єканням.[2]

Примітки
  1. Ахманова О. С. Иканье // Словарь лингвистических терминов. — Изд. 4-е, стереотипное. — М.: КомКнига, 2007. — 576 с. — 2500 экз. — ISBN 978-5-484-00932-9
  2. Шкільний діалектологічний атлас «Язык русской деревни»
  3. Иканье[недоступне посилання з лютого 2019] // Российский гуманитарный энциклопедический словарь.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.