Літературна мова

Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Мова художньої літератури, критики, наукових статей, газет також називається літературною мовою.[1] Натомість у західній традиції розрізняється «стандартна мова» (англ. Standard language) та «літературна мова» (англ. Literary language).

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Початкову добу нової, властивої української літературної мови було закладено у ранніх творах, тексти яких збереглися, це інтермедії Я. Ґаватовича (1619 р.), «Пісня про Кулину» (1612 р.); інтермедії Митрофана Довгалевського — «Комическое дѣйствіе» (1736 р.)[2]; та «Властнотворный образ человѣколюбія Божія» (1737 р.)[3]; інтермедії Г. Кониського в його драмі «Воскресеніе мертвыхъ» (40-і роки XVIII ст.)[4] та інш.[5][6] Першим великим твором загальнонаціонального значення нової української літературної мови була «Енеїда» І. П. Котляревського — автора перших великих художніх творів «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Остаточне сформування нової української літературної мови закінчилося літературно-мовною діяльністю Т. Г. Шевченка[7]. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Зміст поняття «літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Як синонім терміна «літературна мова» можна вживати термін «стандартна мова», який особливо характерний для англійської лінгвістичної традиції.[8] На інших мовах термін «літературна мова» також розуміється як термін для одного з двох основних функціональних стилів мовлення, поставлений ​​в опозицію до розмовної мови або — у ще вужчому сенсі — як мова літератури.[9][10]

Див. також

Примітки
  1. А. С. Василенко, А. І. Данисько, П. Ю. Кикоть, Б. Н. Мізерницький, П. К. Падалка, Г. К. Штепенко // Українська література: Підручник для 7 класу. Видання четверте перероблене. Видавництво «Радянська школа». Київ — 1970 (с.:395)
  2. Інтерлюдії до драми Митрофана Довгалевського «Комическое дѣйствіе» // Українські інтермедії XVII—XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
  3. Інтермедії до драми Митрофана Довгалевського «Властотворний образ» // Українські інтермедії XVII—XVIII ст. Пам'ятки давньої української літератури. — Київ: Вид. АН Української РСР, 1960.
  4. Георгій Кониський. «Воскресєніє мертвих» // Українська література XVIII ст. Поетичні твори, драматичні твори, прозові твори / вступ. ст., упоряд. і прим. О. В. Мишанича; ред. В. І. Крекотень. — К.: Наукова думка, 1983.
  5. Богумил Олександр; Житецький Павло.  Начерк історії літературної української мови. До Ів. Котляревського // Україна. Науковий трьох місячник українознавства. 1914. — Книга 2. — С. 26.
  6. Чапленко В. К. Початки українського літературно-мовного процесу. Ранні твори як прояви процесу // Історія нової української літературної мови (XVII ст. —1933 р.). — Нью-Йорк, 1970. — С. 19—20.
  7. Регушевський Є. С. «Про деякі понятійні та термінологічні стереотипи в історії української літературної мови» // Культура народов Причерноморья. — 2000. — № 13. — С. 139—141.
  8. Літературна мова (стандарт). Соціологія. Процитовано 19 січня 2019.
  9. Mate Kapović (2010). Čiji je jezik (сербо-хорв.) (вид. 1). Zagrzeb: Algoritam. с. 55–74. ISBN 9789533162829.
  10. Stanisław Barańczak (1974). Język poetycki Mirona Białoszewskiego (пол.). Zakład Narodowy im. Ossolińskich. с. 132.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.