Ільченко Михайло Юхимович

Михайло Юхимович Ільченко (13 вересня 1941, с. Літки Броварський р-ну Київської обл.) — український вчений у галузі радіоелектроніки та телекомунікацій, академік НАН України (2012), заслужений діяч науки і техніки України, тричі лауреат Державних премій УРСР (1983), СРСР (1989) і України (2004) в галузі науки і техніки, заслужений професор НТУУ «КПІ» (2009), директор ІТС НТУУ «КПІ», голова Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Ільченко Михайло Юхимович
Народився 13 вересня 1941(1941-09-13) (80 років)
Нагороди

Освіта

Закінчив радіотехнічний факультет Київського ордена Леніна політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»)[1].

Науково-організаційна діяльність

На першому етапі своєї діяльності (1964-1982) провів цикл фундаментальних фізико-технічних наукових досліджень, які зумовили створення нового класу твердотільних коливальних систем на основі діелектриків та феритів. Вчений визначив, систематизував і математично змоделював найзагальніші закономірності взаємодії з електромагнітними полями надвисоких частот феритових та діелектричних елементів, які розміщені у різних хвилеводних системах і мають резонансний характер вказаної взаємодії.

Завдяки дослідженням М. Ю. Ільченка було виведено оригінальні формули для розрахунку характеристик конкретних електродинамічних систем і запропоновано десятки нових радіотехнічних пристроїв. Одержані теоретичні та практичні результати лягли в основу його докторської дисертації, захищеної в 1980 р. в Інституті кібернетики НАН України. А реалізація цих результатів у народному господарстві була відзначена Державною премією УРСР у галузі науки і техніки.

1983—1990 рр. — другий етап у науковій творчості вченого. Він позначений створенням нового класу мініатюрних твердотільних пристроїв, до складу яких поряд з діелектричними резонаторами входили активні напівпровідникові прилади. За розробку таких пристроїв та їх впровадження в космічну апаратуру супутникових телекомунікацій спеціального призначення М. Ю. Ільченко разом з іншими творцями стає лауреатом Державної премії СРСР.

У 90-х роках в Україні розпочалося широке використання розробок мікрохвильової техніки для створення сучасних засобів телекомунікацій. З цим пов'язаний наступний, третій етап в діяльності вченого. Під його керівництвом було виконано три загальнодержавні науково-технічні програми з проблем телекомунікацій. Праця отримала високу оцінку — академічну премію імені видатного вченого академіка С. О. Лебедєва.

Ще одним важливим науковим напрямом, яким опікується М. Ю. Ільченко, є дослідження з історії науки і техніки, здійснення наукового керівництва Державним політехнічним музеєм і підготовки науковців у цій сфері, вивчення діяльності видатних вітчизняних творців історії техніки.

У 1990 р. Михайло Юхимович організував і очолив Науково-дослідний інститут радіоелектронної техніки (з 2000 р. — НДІ телекомунікацій при НТУУ «КПІ»), який розробляє сучасні телекомунікаційні системи і технології, пов'язані, зокрема, з вирішенням проблем широкосмугового безпроводового доступу, цифрового телебачення тощо.

М. Ю. Ільченко є головним конструктором робіт, що виконуються згідно з завданнями Міністерства оборони України. На основі його розробок сформувався ряд нових навчальних дисциплін. З ініціативи М. Ю. Ільченка була започаткована кафедра телекомунікацій, яка першою в країні розпочала підготовку фахівців із проектування і розроблення сучасних засобів телекомунікацій. НДІ телекомунікацій та зазначена кафедра стали базисом для організації у 2002 році під його керівництвом Навчально-наукового інституту телекомунікаційних систем.

З 1988 р. М. Ю. Ільченко як проректор з наукової роботи Національного технічного університету України «КПІ» впроваджує нові форми організації університетської науки, працює над створенням в складі університету ряду науково-дослідних інститутів, КБ, інженерних центрів, інноваційних структур. За його безпосередньої участі в університеті реалізовано низку важливих проектів. Зокрема, створені Державний політехнічний музей, науковий і технологічний парки «Київська політехніка», університет став національним і отримав статус дослідницького тощо.

Він є головним редактором наукових журналів «Telecommunication Sciences[2]» і «Дослідження з історії техніки»[3], співголовою від України Програмного комітету двадцяти Міжнародних конференцій з мікрохвильових і телекомунікаційних технологій «Криміко», праці яких понад 10 років представлені у світовій базі «Scopus».

Серед учнів Михайла Юхимовича — 6 докторів та 14 кандидатів наук.[4]

Громадська діяльність

  • За його участі згідно з розпорядженням Президента України була розроблена Концепція розвитку наукової сфери України.
  • Упродовж багатьох років він є членом Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній раді України. Особисто брав участь у підготовці проектів законодавчих актів з інформаційних технологій та інноваційної діяльності, в тому числі Закону України "Про науковий парк «Київська політехніка»[5].
  • У розробці нормативних документів стосовно організації науки і освіти у вищих навчальних закладах використовується практичний досвід очолюваної ним Ради проректорів з наукової роботи і його членство в Атестаційній колегії МОН України.
  • Він голова спеціалізованої ради НТУУ «КПІ» із захисту докторських і кандидатських дисертацій з радіотехнічних і телекомунікаційних спеціальностей;
  • очолює науково-методичну комісію Міністерства освіти і науки України з радіотехніки та телекомунікацій;
  • обраний заступником академіка-секретаря Відділення інформатики НАН України,
  • входить до складу секції Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки
  • член Громадської ради Держінформнауки України[6].
  • член Міжнародної академії наук вищої школи,
  • член Міжнародної академії інженерних наук,
  • Старший член Інституту інженерів з електротехніки та електроніки (ІЕЕЕ) та почесний член інших міжнародних організацій.

Відзнаки

Праці

Автор більше 500 наукових праць і винаходів, серед яких 22 монографії та навчальні посібники. На його рахунку більше 100 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі.

Безпроводові системи зв’язку субтерагерцового та терагерцового діапазонів / М. Е. Ильченко, С. О. Кравчук, Т. М. Наритник // Цифрові технології. – № 16. – 2014. – С. 40-59
  • Телекомунікаційні системи / М. Ю. Ільченко, С. О. Кравчук. – К.: Наукова думка, 2017.
  • Проектирование передающего и приемного радиотрактов радиорелейных систем терагерцового диапазона / М. Е. Ильченко, Т. Н. Нарытник, В. Н. Радзиховский, С. Е. Кузьмин, А. В. Лутчак // Электросвязь. – № 2. – 2016. – С. 42-49
  • Полосно-пропускающие фильтры решетчатого типа на основе полуволновых резонаторов из отрезков симметричных полосковых линий передачи / А. В. Захаров, М. Е. Ильченко // Радиотехника и электроника. – Т.60 (7). – 2015. – С. 759-759.
  • Направления создания телекоммуникационных систем мультисервисного доступа с использованием радыотехнологии МИТРИС / М. Е. Ильченко, Т. Н. Нарытник. – 2012. – С. 289-291.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.