Ільїн Олександр Борисович
Олекса́ндр Бори́сович Ільї́н (нар. 1920 року, Кропивницький — пом. 22 жовтня 1993 року, там же[1]) — радянський реставратор і колекціонер, власник однієї з найбільших в Європі колекцій цінних книг, зразків живопису, ікон, гравюр, скульптур, предметів китайської порцеляни, старовинної бронзи, меблів, посуду, зброї, самоварів, кам'яних сокир [1][2][3] [4].
Олександр Борисович Ільїн | |
---|---|
Народився |
1920 Кропивницький[1] |
Помер |
22 жовтня 1993 там же[1][2] |
Поховання | Кропивницький |
Діяльність | Колекціонер |
Alma mater | Московський інститут[1] |
Платня | 100 рублів (під час роботи електриком [1]) |
Рід | мати — дворянка з роду Римських-Корсакових[1] |
Батько | Ільїн Борис Миколайович |
Мати | Римська-Корсакова Наталя Олександрівна |
Біографія
Олександр Ільїн народився в дворянсько-пролетарській сім'ї колекціонерів. Батько — син власника мідноливарної майстерні, мати — спадкова дворянка. У дитинстві дід з батьком навчили його реставруванню книжок. 1941 року вступи до Московського інституту, після початку Німецько-радянської війни, за неофіційними даними, обміняв одну з раритетних книжок в обмін на «білий квиток» у лікаря. 1944 року Ільїна було засуджено за групову крадіжку, вирок мав бути жорстоким: смертна кара, або п'ятнадцять років ув'язнення. Але хлопця засуджують лише до трьох років, з яких він відсидів тільки чотири місяці. Його почали підозрювати у співпраці з НКВС, який формував мережу інформаторів серед колекціонерів [1].
1945 року Ільїн став працювати реставратором у Києво-Печерській лаврі. Свою роботу просив оплачувати не грішми, а книжками з бібліотеки. За розповідями одного з друзів, Олександр Ільїн виносив книжки з лаври під піджаком. 1961 року лавру закрили, і Ільїн переїхав до Кіровограда, куди перевіз два контейнери книг та церковних речей, за його словами він це зробив на прохання ченців, які не хотіли, щоб цінні речі дістались невіруючим людям [1].
У Кіровограді Ільїн влаштувався на роботу електриком. Жив він на вул. Урожайній у будинку, дружини та дітей не мав. У місті був відомий серед колекціонерів, краєзнавців, співробітників музеїв та картинної галереї, які знали, чим займається звичайний електрик. У себе вдома він зберігав величезну колекцію дорогоцінних книг, стародавніх ікон, виробів із золота та срібла. З часом деякі книжки почали псуватись через вологу, адже будинок опалювався невеличкою піччю, тому в будівлі, яка почала занепадати, завжди було сиро [1].
Після смерті Ільїна його колекцію було перевезено до обласного краєзнавчого музею[1]. Причина — «відсутність спадкоємців», племінники колекціонера так і не довели свої права на володіння колекції дядька [4].
Колекція
Серед усіх експонатів колекції слід виділити наступні:
- Чотирьохтомник «Царская охота», над яким працювали Олександр Бенуа, Ілля Рєпін[3]
- Біблія Івана Федорова[3]
- Рукописи Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя[4]
- Особиста біблія Катерини II[4]
- Телескопи Галілео Галілея та Карла Цейса[4]
Примітки
- Цей загадковий Ільїн
- «Лувр» у будиночку електрика (рос.)
- «Смерть підпільного мільярдера». «Комсомольська правда», 16 лютого 1994 (рос.)
- Нечиста сила. Загадка кіровоградського колекціонера Ільїна (рос.)
Посилання
- Цей загадковий Ільїн
- «Смерть підпільного мільярдера». «Комсомольська правда», 16 лютого 1994 (рос.)
- Від Полуботка до Ільїна. Україна-Центр, 1994 (рос.)