Гравюра

Гравю́ра (фр. gravure) або рити́на[1] — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.

Гравюра А. Дюрера «Святий Ієронім»
Сергій Конончук. «Т. Г. Шевченко». 1929. Ліногравюра

Походження терміна

Французьке gravure утворене від дієслова graver («вирізати», «створювати рельєф»), яке походить від нід. graven («рити», «копати»), спорідненого з прасл. *grebti, укр. гребти[2].

Слово ритина пов'язане з прасл. *ryti («рити», «копати», «різьбити»). Засвідчене дав.-рус. рытия — зі здогадним значенням «ліпна робота»[3].

Виникнення гравюри
Мідна гравірувальна дошка та її відбиток

Гравюра як різновид мистецтва виникла досить пізно у порівнянні з іншими різновидами мистецтв. Для друку спочатку використовували різні матеріали: тканину, дерево, шкіру, картон. Але всі вони обмежували тираж. З кінця 14 ст. в країнах Західної Європи поширилося використання паперових млинів. Гравюра одразу отримала дешевий та простий матеріал, надзвичайно легкий для друку та розповсюдження. Папір став класичним матеріалом майже всіх різновидів гравюри. З'явилися художники суто ритинники та їх колекціонери. Завдяки їм для людства збережені роботи граверів 14-15 ст., найдавніші серед гравюр Європи. Надзвичайно повною є збірка гравюр країн Європи в музеї Альбертіна у Відні (понад 1 000 000 аркушів та 65 000 малюнків), відділи Художньо-історичного музею. Власні збірки гравюр мають музеї Лувр, Метрополітен-музей, Ермітаж, музей мистецтв імені Варвари та Богдана Ханенків у Києві та інші. Гравюра швидко відгукувалася на значущі події у світі. Розпочалася доба Великих географічних відкриттів. Морські держави суперничали в знарядді для мореплавців, яким були потрібні книги, мапи, інструкції. Поширювалася письменність. До книгодрукування залучали все більше граверів. Деякі актуальні книжки виконували роль газет до їхнього виникнення. Охочі могли побачити зображення героїв доби в книжкових світлинах (Христофора Колумба, Амеріго Веспучі та ін.) Несхожість цих зображень з реальною людиною тоді не хвилювала. Ритина і книга довго йшли поруч. Голий текст — без візуального оформлення — погано сприймається. Це знали ще майстри рукописної книги. Аби оздобити рукописну книгу «картинкою», для неї залишали місце на початку рядка. Картинку малював автор рукопису. Ця практика швидко змінилася при появі майстрів, що спеціалізувалися лише на створенні книжкової мініатюри. Тепер «картинка»-мініатюра могла займати навіть окремий аркуш. Практику оздоблення друкованої книги малюнком друкарі запозичили з рукописів. А розвиток ритини, як різновид мистецтва добре допоміг друкарям. Гравюру використали для створення титульної сторінки та оформлення при початку та закінченню розділів книги в техніках. До створення титульних сторінок зверталися видатні ритинники та навіть майстри художники. Багато титульних сторінок створив, наприклад, Пітер Пауль Рубенс. Картини давно прикрашали садиби й палаци можновладців. Оздобою інтер'єрів поступово стали та мапи, які теж робили в техніці гравюри та розфарбовували пізніше. Багато мап було в домівках голландців 17 століття. Про це свідчать картини голландських майстрів (Ян Вермер з Делфту та ін.) До процесу оздоблення долучилася і гравюра, що відокремилася від книги та стала самостійним елементом інтер'єру. Дереворити належать до найдавніщих різновидів гравюри. Китайські джерела стверджують про виникнення дереворитів у шостому столітті до н. е. Найдавніша з ритин Китаю на дереві належить до 9 століття. З дерев'яних дощок-матриць друкували не тільки зображення, а й тексти. В Кореї мають текст, що надрукували з дерев'яної дошки у 8 столітті. В Європі теж дереворити — давня ритинна техніка. Вона схожа з технікою набоїв малюнків і візерунків на тканину. Матрицю робили на дошках як вздовж волокна деревини, так і на торцях. Поверхню дошки шліфують і ріжуть малюнок. Він не такий гнучкий, як на гравюрі різцем, але по-своєму привабливий. Відбитки були переважно чорного кольору. А різні фарби наносили пензлями. Робив спроби різати дошки як негатив (біле на чорному) відомий ритинник зі Швейцарії Урс Ґраф. Та це швидше виняток з правил. Хоча було дуже цікаво спостерігати на відбитках білі очі та вії, біле волосся, білі губи тощо. Принцип здивувати підхоплять пізніше майстри маньєризму та раннього бароко. Біблійні сюжети в дереворитах відтворив майстер з України Ілія в 17 столітті. Нові техніки гравюр витіснили ксилографію зі шляху мистецтва. І дереворити забули. Призабуту техніку відродили у 20 столітті . Серед майстрів дереворитів 20 століття почесне місце займав Мауріц Корнеліс Ешер (1898—1972). Надовго запам'ятаються і ксилографії Стасіса Красаускаса (1929—1977) з Литви.

  • Картон.

Найпростіший з них — це поширений картон. Його легко різати. Але картон швидко псується і не дає великих накладів. Але для малотиражних речей цілком придатний.

  • Лінолеум.
  • Органічне скло.
  • Пластмаси.
  • Металеві дошки зі сплавів.

Див. також

Примітки
  1. Пошук. Російсько-українські словники (укр.). 27 жовтня 2009. Процитовано 31 грудня 2019.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.

Джерела та література
  • Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ "Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4
  • Д. Антонович. Українська гравюра // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00075-6
  • Александрович В. С. Графіка. В кн.: Історія української культури, т. 3. К., 2003.
  • Степовик Д. Гравюра. В кн.: Історія українського мистецтва, т. 3. К., 2011.
  • Крип'якевич І. Причинки до словника українських граверів // Бібліол. вісті. 1926. № 4.
  • Січинський В. Історія українського граверства XV—XVIII ст. Львів, 1937.
  • Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в XV—XVIII ст. Львів, 1971.
  • Логвин Г. Н. Гравюра українських стародруків. К., 1990
  • Sičynśkyj V. Současná ukrajinská graflka. Uměni slovanů. Брно 1925.
  • Попов П. Матеріяли до словника укр. ґраверів. К. 1926 (додаток І. К. 1927).
  • Січинський В. L'art de la gravure et du livre en Ukraine. Le Musée du livre, VII. Брюссель 1927.
  • Antonowytsch D. Die ukrainische Graphik. Katalog der Ausstellung ukrainischen Graphik. Берлін 1933.
  • Січинський В. Розвідки про укр. графіку і ґраверство. Gutenberg-Jahrbuch. Майнц 1929 — 43.
  • Січинський В. Укр. дереворит. Арка, III—IV. Мюнхен 1948.
  • Шпак О. Українська народна гравюра ХVIII–ХІХ століть. Львів, 2006.
  • Шедеври в колекціях університетської бібліотеки: західноєвропейська гравюра XV—XIX століть = Masterpieces in the University Library collections: western european prints of the XV—XIX centuries: каталог-альбом / упоряд. : О. В. Полевщикова [та ін.] ; пер. англ. : О. В. Полевщикова, О. Л. Ляшенко ; відп. ред. М. О. Подрезова ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Наук. б-ка. — Одеса: Астропринт, 2015. — 146 с. : грав. — (Музеї Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова ; вип. : Музей книги).
  • Парыгин А. Б. Искусство шелкографии. ХХ век (история, феноменология. техники, имена). СПб, 2010, 304 стр. ил. (рос).
  • Звонцов В., Шистко В. Офорт. Техника. История. СПб: Аврора, 2004. (рос).
  • Поляков Европейская тиражная графика от Гойи до Пикассо. Москва, 2002. — 284 стр. (рос).
  • Очерки по истории и технике гравюры. Москва: Изобразительное искусство, 1987. (рос).
  • Флекель М. И. От Маркантонио Раймонди до Остроумовой-Лебедевой. Очерки по истории и технике репродукцтонной равюры 16-20 вв. М.: Искусство, 1987 (рос).
  • Популярная художественная энциклопедия. Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство. т 2-М.: Сов.энциклопедия, 1986 (рос).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.