Ілюзія Бога

Докінз зауважує, що ентузіазм, з яким він ставиться до науки, часто називають «релігійним». Благоговіння перед складністю природи він вважає основою «ейнштейнової релігії», оскільки Альберт Ейнштейн використовував слово «бог» як метафору для загадковості Всесвіту. Тим не менше, Докінз висловлює співчуття з приводу того, що численні науковці вживають слово «бог» в пантеїстичному і переносному значенні, бо це спантеличує читачів.

Але основну увагу він приділяє критиці віри в надприродного творця, «придатного до поклоніння». Докінз з повагою ставиться до «ейнштейнової релігії» і без усякої поваги — до звичайної релігії. Докінз пише, що сьогодні релігія незаслужено захищена від критики, та унаочнює свої погляди цитатою з Дугласа Адамса:

Релігія… несе в своєму серці ідеї, які ми називаємо священними або святими або якими завгодно. Це означає, що ця ідея або поняття, про які вам не можна говорити погано; просто не можна. Чому не можна? — та тому, що не можна. Якщо хто-небудь голосує за партію, яка вам не подобається, можете скільки завгодно це обговорювати, люди будуть сперечатися, але ніхто не образиться… Натомість, якщо хтось скаже «Я не можу торкатися вимикача по суботах», ви відповідаєте «Це я поважаю».

— Дуглас Адамс[2]

Докінз наводить чимало прикладів привілейованого статусу релігії, наприклад — легкість отримання звільнення від військової служби з релігійних міркувань, використання евфемізмів для личкування релігійних війн, різні пільги для релігійних організацій (наприклад, звільнення від податків), терпимість до агресивних фундаменталістів в історії з карикатурами на Мухамеда.

Докінз починає другу главу з опису Яхве:

Бог Старого Заповіту — можливо, найбільш неприємний персонаж у світовій літературі. Ревнивий і гордий цим, дріб'язковий, несправедливий, безжалісний властолюбець, мстивий, натхненник етнічних чисток, жінконенависник, гомофоб, расист, дітовбивця, що сіє чуму та смерть, садо-мазохіст, примхливий, злостивий хуліган.

На думку Докінза, гіпотеза бога («існує надлюдський, надприродний розум, який свідомо спроєктував та створив всесвіт і все в ньому, включаючи нас») — це наукова гіпотеза, і до неї слід ставитись із тим самим скептицизмом, що й до всякої гіпотези.

Докінз піддає критиці концепцію Стівена Джея Гулда про те, що наука не може досліджувати релігійні питання, оскільки наука та релігія мають сфери юрисдикції, які не перетинаються. Він стверджує, що пропозицію про існування бога можна сформулювати як наукову гіпотезу, піддавши її відповідній перевірці, а гіпотеза сфер, що не перетинаються, використовується тільки для захисту релігії від критики, оскільки навіть слабкі та спірні наукові докази своїх переконань віряни залюбки приймають. Таким чином Докінз критикує строгий агностицизм, з погляду якого не можна нічого сказати про ймовірність існування бога.

Далі Докінз говорить про популярний аргумент, що «ми не можемо спростувати існування бога».