Ілясевич Ярослав Михайлович

1958 закінчив технікум^{[джерело?]}.

Вищу освіту отримав у Таджицькому державному університеті за спеціальністю вчитель російської мови та літератури^{[джерело?]}.

Під час навчання в технікумі та університеті, працював у різних організаціях Львова та Душанбе (слюсарем, конторщиком, сторожем, помічником машиніста, машиністом тепловоза)^{[джерело?]}.

Після закінчення технікуму працював слюсарем, черговим електротехніком, диспетчером, гірничим майстром-начальником зміни на Просянівському комбінаті вогнетривких виробів. По закінченню університету працював в комсомольських, партійних та радянських органах в місті Душанбе^{[джерело?]}.

Після повернення на батьківщину працював слюсарем з ремонту автомобілів на авторемонтному заводі № 28 Міністерства оборони та товарним оператором на Львівському підприємстві із забезпечення нафтопродуктами^{[джерело?]}.

11 травня 1994 по 12 травня 1998 — депутат Верховної Ради України, обраний народним депутатом України по Яворівському (Львівська область) виборчому округу N 282, член Комітету з питань оборони та національної безпеки[3].

Разом з іншими депутатами від УНА-УНСО був автором 78 поправок та пропозицій до тексту Основного закону[4]. Усі три представники УНА-УНСО у Верховній Раді (Олег Вітович, Юрій Тима, Ярослав Ілясевич) голосували за збереження Україною статусу ядерної держави[5].

Входив до складу комісії парламенту із розробки проекту Закону України «Про місцеве самоврядування». Під час саміту НАТО в Будапешті добився щоб Україна отримала компенсацію за втрати понесені нашою державою під час війни в Югославії.

29 жовтня 1994 в Києві на з'їзі УНА обраний до складу виконкому організації[2].

Народний депутат України Ярослав Ілясевич звертався до відповідних наукових інстанцій з листом, у якому стверджував, що дисертація пана Табачника захищена з грубими порушеннями положення «Про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»[6].

Під час путчу ДКНС вступив рядовим стрільцем до Української народної самооборони і невдовзі став начальником штабу Львівської крайової команди УНСО^{[джерело?]}. За його активної роботи були створені підрозділи УНСО на Львівщині, Закарпатті, Буковині. Також він був причетний до організації вивезення дітей із Придністров'я та розміщення в піонерських таборах на Львівщині під час Придністровського конфлікту^{[джерело?]}.

Забезпечив необхідну медичну допомогу та лікування поранених бійців УНСО^{[джерело?]}.

Ініціював створення Асоціації співробітників спецслужб України^{[джерело?]}.