УНА-УНСО
УНА-УНСО (Українська національна асамблея — Українська народна самооборона) — українська політична партія та громадський рух націоналістичного спрямування. Веде свою історію з серпня 1991 року. З теперішньою назвою зареєстрована Міністерством юстиції України 20 серпня 2015.
УНА-УНСО | |
---|---|
| |
Країна | Україна |
Голова партії | Бобрович Валерій Олегович |
Засновник |
Юрій Шухевич Дмитро Корчинський Анатолій Лупиніс |
Дата заснування | 30 червня 1990 року |
Штаб-квартира | 01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30-А |
Ідеологія | український націоналізм |
Союзники та блоки | Патріот України (до 2014) |
Девіз | Слава Нації — Смерть Ворогам! |
Друкований орган | Наша Справа |
Офіційний сайт | unso.org.ua/uk |
Мети й програма
Основними цілями партії, згідно зі Статутом, є:[1]
- розвиток незалежної, суверенної, правової, соціальної та демократичної держави;
- участь у формуванні органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, представництво в їх складі шляхом участі у виборах та інших політичних заходах;
- модернізація держави за принципом справедливості, прозорості та безкорупційності, а також сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, забезпечення прав людини
Програма партії побудована на принципах та засадах громадянського націоналізму.
Керівники
- Громадська організація «УНСО»
У жовтні 2014 року на Великому Колі УНСО переобрало склад Вищої Ради та затвердило Костянтина Фуштея головним командиром УНСО, Олега Білого «Ольжича» заступником, Ярослава Лагнюка — головою виконкому. До вищої ради ввійшли також Роман Король «Терен» та Валерій Бобрович «Устим».
- Партія УНА-УНСО
В державному реєстрі зазначені такі відомості про склад керівних органів партії:[2]
- Фуштей Костянтин Костянтинович — голова партії, член проводу партії
- Бобрович Валерій Олегович — заступник голови Партії, член проводу партії
- Лагнюк Ярослав Олегович — член Проводу Партії
- Чангулі Наталія Андріївна — член Проводу Партії
- Чумак Сергій Вікторович — член Проводу Партії
Нові добровольці проходять виховні патріотичні та військові вишколи у навчальному центрі УНСО у Вінниці і згодом вирушають на схід.
УНА-УНСО проводить благодійні акції, марші протесту, співпрацює з волонтерами, благодійними організаціями, навчально-виховними закладами, іншими громадськими організаціями та політичними партіями правих сил.
Партія розбудовує мережу осередків.
Історія
30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.
8 вересня 1991 УМА перейменувалася в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.
В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.
З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення[джерело?], отримало перший бойовий досвід.
Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення понад шість тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.
В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.
У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.
У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.
В грудні 1994, коли російські війська вдерлися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.
18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.
26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь в антилукашенківській акції.
У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.
В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.
Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.
2000 року УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.
Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.
Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.
УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.
УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.
У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.
2009 року сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.
Під час Майдану 2013—2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.
22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців
20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.
17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року він був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ.[3].
24 березня 2014 у Рівному невідомі вбили Олександра Музичка «Сашка Білого», одного з лідерів УНСО.
Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках.
2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.
У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.
20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[2]
2019 року підтримала на виборах у другому турі Петра Порошенка.[4]
Див. також
Примітки
- УНА-УНСО визнали партією і дозволили брати участь у виборах
- Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 серпня 2015.
- Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Процитовано 7 вересня 2019.
- УНА-УНСО закликала українців підтримати Порошенка. glavcom.ua (укр.). Процитовано 4 квітня 2019.
Посилання
- Офіційний сайт партії «УНА-УНСО» і ГО «УНСО»
- УНА-УНСО Ю. Тими
- «Краще згинути вовком, ніж жити псом». Виповнюється 20 років із дня створення УНСО // Україна молода. — 2011. — 19 серпня
- Вахтанг Кіпіані. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. УНСО в Грузії // Історична правда. — 2011. — 26 травня
- Телебачення УНА-УНСО
- Стислий курс історії УНА-УНСО
У культурі:
- Георгій Гонгадзе. Тіні війни (фільм). — 1993.
- Пісня «Украина, спасибо тебе» на YouTube — пісня чеченського барда Імама Алімсултанова.
Мемуарна та художня література
- Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
- Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5
Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".