УНА-УНСО

Основними цілями партії, згідно зі Статутом, є:[1]

• розвиток незалежної, суверенної, правової, соціальної та демократичної держави;
• участь у формуванні органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, представництво в їх складі шляхом участі у виборах та інших політичних заходах;
• модернізація держави за принципом справедливості, прозорості та безкорупційності, а також сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, забезпечення прав людини

Програма партії побудована на принципах та засадах громадянського націоналізму.

Громадська організація «УНСО»

У жовтні 2014 року на Великому Колі УНСО переобрало склад Вищої Ради та затвердило Костянтина Фуштея головним командиром УНСО, Олега Білого «Ольжича» заступником, Ярослава Лагнюка — головою виконкому. До вищої ради ввійшли також Роман Король «Терен» та Валерій Бобрович «Устим».

Партія УНА-УНСО

В державному реєстрі зазначені такі відомості про склад керівних органів партії:[2]

• Фуштей Костянтин Костянтинович — голова партії, член проводу партії
• Бобрович Валерій Олегович — заступник голови Партії, член проводу партії
• Лагнюк Ярослав Олегович — член Проводу Партії
• Чангулі Наталія Андріївна — член Проводу Партії
• Чумак Сергій Вікторович — член Проводу Партії

Нові добровольці проходять виховні патріотичні та військові вишколи у навчальному центрі УНСО у Вінниці і згодом вирушають на схід.

УНА-УНСО проводить благодійні акції, марші протесту, співпрацює з волонтерами, благодійними організаціями, навчально-виховними закладами, іншими громадськими організаціями та політичними партіями правих сил.

Партія розбудовує мережу осередків.

Бійці УНСО в Грузії

30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.

8 вересня 1991 УМА перейменувалася в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.

В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.

З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення^{[джерело?]}, отримало перший бойовий досвід.

Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення понад шість тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.

В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.

У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.

У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.

Сутички унсовців з міліцією під час похоронної процесії, 1995 рік

В грудні 1994, коли російські війська вдерлися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.

18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.

26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь в антилукашенківській акції.

У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.

В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.

Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.

2000 року УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.

Бійці УНСО на акції «Україна без Кучми»

Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.

Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.

УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.

УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.

У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

2009 року сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.

Під час Майдану 2013—2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.

22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців

20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.

17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року він був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ.[3].

24 березня 2014 у Рівному невідомі вбили Олександра Музичка «Сашка Білого», одного з лідерів УНСО.

Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках.

2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.

У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.

20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[2]

2019 року підтримала на виборах у другому турі Петра Порошенка.[4]

• Правий сектор

• Офіційний сайт партії «УНА-УНСО» і ГО «УНСО»
• УНА-УНСО Ю. Тими
• «Краще згинути вовком, ніж жити псом». Виповнюється 20 років із дня створення УНСО // Україна молода. — 2011. — 19 серпня
• Вахтанг Кіпіані. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. УНСО в Грузії // Історична правда. — 2011. — 26 травня
• Телебачення УНА-УНСО
• Стислий курс історії УНА-УНСО

У культурі:

• Георгій Гонгадзе. Тіні війни (фільм). — 1993.
• Пісня «Украина, спасибо тебе» на YouTube — пісня чеченського барда Імама Алімсултанова.

• Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
• Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5

Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".