Імператриця Марія (лінкор)

Рішення про посилення Імператорського Чорноморського флоту новими лінійними кораблями було викликано наміром Туреччини придбати за кордоном три сучасні лінкори типу «Дредноут», що відразу б забезпечило їй перевагу на Чорному морі. Для збереження балансу сил було прийнято рішення про прискорене будівництво лінійних кораблів на основі закладених в 1909 році в Петербурзі чотирьох лінкорів типу «Севастополь». Будівництво дредноутів (й інших кораблів чорноморської програми) доручили двом заводам у Миколаєві: ОНЗіВ та Руссуд.

11 червня 1911 року, одночасно з церемонією офіційної закладки, нові кораблі були занесені до реєстру кораблів Чорноморського флоту під назвами: «Імператриця Марія», «Імператор Олександр III» та «Імператриця Катерина Велика». У зв'язку з рішенням будувати головний корабель як флагманський, всі кораблі серії, відповідно до розпорядження морського міністра І. Григоровича, було названо кораблями типу «Імператриця Марія».

Закладений на заводі Руссуд у Миколаєві. Спущений на воду 6 жовтня 1913 року. В процесі випробувань виявилося, що у корабля, внаслідок проведення «удосконалень» вже в ході будівництва, є надпроектне перевантаження, що перевищило 860 т. В результаті, окрім збільшення осідання на 0,3 м, утворився диферент на ніс, через що при хвилях заливало палубу, корабель погано слухався керма.

Але через початок Першої Світової війни всі сили були кинуті на швидке введення лінкора у дію.

По затвердженій 11 січня 1915 року комплектації воєнного часу до команди «Імператриці Марії» було зараховано 30 кондукторів і 1135 нижніх чинів, які входили у вісім корабельних рот. У квітні-липні новими наказами командувача флотом було додано ще 50 осіб, а число офіцерів довели до 33.

23 червня 1915 року лінкор вийшов з Миколаєва. 27 червня, під охороною авіації, міноносців та тральщиків — прибув до Одеси.

30 червня 1915 року лінкор прибув до Севастополя. До 25 серпня всі приймальні випробування завершилися, хоча добудовування корабля ще продовжувалося.

Піднятий лінкор «Імператриця Марія» в сухому доці, 1919 р.

З введенням корабля в дію співвідношення сил на Чорному морі різко змінилося. Для оперативних дій у морі, утворили кілька мобільних тимчасових з'єднань, названих маневровими групами. У першу увійшли «Імператриця Марія» і крейсер «Кагул» з виділеними для їх охорони есмінцями. Така організація дозволяла (із залученням підводних човнів та авіації) здійснювати більш дієву блокаду Босфора. Тільки у вересні-грудні 1915 року маневрові групи провели в морі 29 днів і десять разів виходили до берегів супротивника: Босфор, Зунгулдак, Новоросійськ, Батум, Трапезунд, Варна, Констанца.

З 13 по 15 жовтня 1915 року лінкор прикривав дії 2-ї бригади лінійних кораблів («Святий Пантелеймон», «Святий Іоанн Златоуст» і «Святий Євстафій») в Угольному районі. З 2 по 8 листопада 1915 року прикривав дії 2-ї бригади лінійних кораблів під час обстрілу Варни та Евсінограда.

З 5 лютого по 18 квітня 1916 року брав участь у Трапезундській десантній операції.

В липні 1916 на кораблі був піднятий штандарт віце-адмірала Олександра Васильовича Колчака, який був призначений новим головнокомандувачем Чорноморського флоту.

Ранком 20 жовтня (7 жовтня за старим стилем) 1916 року на лінійному кораблі Чорноморського флоту «Імператриця Марія» виникла пожежа в пороховому відділенні, яка призвела до потужного вибуху. Стовп полум'я та диму піднявся тоді на висоту 300 м. Вибухом вирвало величезну ділянку палуби, знесло бойову рубку, місток, носову трубу і фок-щоглу. Після вибуху корабель лишався на плаву і на його борт через деякий час прибув віце-адмірал О. В. Колчак.

Внаслідок пожежі, що тривала, на лінкорі відбувся другий, більш потужний вибух, і корабель, маючи великі руйнування палуби та водозахисних переборок, затонув вверх кілем. При цьому важкі корабельні башти зірвалися з кріплень і затонули окремо[1]. В результаті вибуху та перекидання корабля загинули інженер-механік, два кондуктори та 225 матросів.

Розглянувши можливі причини виникнення пожежі у сховищі, Спеціальна комісія з розслідування подій, що прибула з Петрограда, не змогла з'ясувати причини вибуху.

Згодом називались три можливі причини вибуху: діяльність німецьких агентів, підпал, організований революційними пітерськими робочими, які проводили ремонтні роботи на кораблі, та загоряння, яке виникло через проблеми у системі вентиляції. Загибель лінкору «Імператриця Марія» мало великий резонанс на флоті.

Морське міністерство майже одразу приступило до розробки термінових заходів з відновлення корабля. Робоча група під керівництвом О. М. Крилова напрацювала план з підйому корабля закачуванням повітря в корпус. Реалізацію проекту Крилова здійснив корабельний інженер Г.Сіденснер, старший суднобудівник Севастопольського порту. Інженерні роботи з підйому та водолазні роботи з вивантаження боєзапасу продовжувались до кінця 1916 року.

У 1917 році корпус лінкору вдалося підняти з води. У січні-квітні 1918 року корабель відбуксирували ближче до берега та вивантажили з нього весь боєзапас, що там залишався. Згодом корпус завели в сухий док.

Тим часом, після Лютневої революції, в Севастополі та на Чорноморському флоті відбувалась активна українізація флоту, на кораблях піднімались прапори УНР, а залоги кораблів виступали на підтримку Центральної Ради.

14 січня 1918 року Центральна Рада прийняла «Тимчасовий Закон про український державний флот». Відповідно до цього закону «Російський Чорноморський флот… проголошується флотом Української Народної Республіки…» а «Українська Народна Республіка переймає на себе всі зобов'язання російського уряду щодо Чорноморського флоту й щодо утримання флоту й портів».

22 квітня 1918 року новий командувач ЧФ Михайло Саблін наказом по флоту оголосив, що «всі судна, портове майно, які знаходяться у портах Криму, є власністю Української Народної Республіки».

Після проголошення Гетьманату, досить суттєво активізувалась робота по створенню Військово-морського флоту Української Держави. Протягом всього 1918 року уряд Гетьмана Скоропадського приділяв багато уваги побудові міцного військового флоту. Особливий акцент було зроблено на необхідності найшвидшої добудови сучасних військових кораблів на заводах у Миколаєві та відновленню «Імператриці Марії».

У серпні 1918 року портові буксири «Водолій», «Пригодний» та «Єлизавета» відвели лінкор у док. Київ виділив значні кошти для відновлення дредноута «Марія», який мав бути ґрунтовно реставрований.

Згідно із ухваленим Радою міністрів і затвердженим 10 серпня 1918 року Гетьманом Законом «Про перетворення бувшого відділу Балтійського корабельно-будівельного і механічного заводу у м. Миколаїві, на Херсонщині, в самостійний казенний завод Української Держави», це підприємство набуло самостійного державного статусу, а військовий і торговельний флоти України необхідну їм ремонтно-будівельну базу.

З того часу завод отримав офіційну назву «Державний Миколаївський ремонтний і корабельно-будівельний завод Морського відомства». Крім того, відповідно до підписаного головою уряду Ф. Лизогубом та виконуючим обов'язки морського міністра капітаном 1 рангу Миколою Максимовим законом, заводу у Миколаєві надавались нові штати для продуктивної роботи.

Після приходу до влади Директорії, 25 січня 1919 року ухвалюється закон про флот, яким Директорія України перебрала на себе утримання всього Чорноморського флоту, виділивши для цього 100 мільйонів карбованців.

Наказом по морському відомству від 27 січня 1919 року, планувалось завершення будівництва на Миколаївській та Херсонській верфях у 1919—1920 роках українських військових кораблів: дредноута «Соборна Україна», крейсерів «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко» та «Тарас Шевченко». Для цього, урядом УНР виділяється 20 мільйонів карбованців для розрахунку з робітниками миколаївських суднобудівних заводів «Наваль» і «Руссуд». Планувалось також створення гардемаринської школи в Миколаєві, для функціонування якої виділяється два мільйони карбованців.

Проте вже навесні 1919 року більшовики зайняли Херсон, Миколаїв, Одесу та Крим. У травні лінкор було відбуксировано до Миколаєва. Увійшов до складу Червоного флоту УСРР.

Влітку 1919 року весь південь і схід України зайняла Добровольча армія під командуванням генерала Май-Маєвського.

На Севастопольський рейд повернувся лінкор «Воля», який тепер уже звався «Генерал Алексєєв», і крейсер «Кагул», перехрещений білогвардійцями на «Генерала Корнілова» та інші кораблі, що були виведені військами Антанти під час евакуації. Тривала відбудова «Імператриці Марії».

Командування Білої армії намагалося утриматися в Криму і на півдні України, не в останню чергу за рахунок флоту, — у більшовиків тоді на Чорному й Азовському морях зовсім не було бойових кораблів. Але восени 1920 року — під час відступу Білих з Миколаєва, док з «Імператрицею Марією» було підірвано.

Лінкор залишався у такому стані до 1923 року. Значно пошкоджену «Марію» вивели та посадили на мілину на виході з бухти, де вона простояла догори кілем ще три роки. В 1926 році корпус лінкора знову було введено у новий док, та в 1927 році розібрано на метал.

Під час підйому корабля у Севастопольській бухті, багатотонні башти 305-мм гармат зірвались зі штирів та затонули. В 1931 році, ці установки були підняті більшовиками, а в 1939 встановлені на 30-й батареї, що входила до складу 1-го артдивізіону берегової оборони. Ця батарея брала активну участь у обороні Севастополя в 1942 році.

• Роман Анатолія Рибакова «Кортик»
• Художній фільм «Кортик» (1954)
• Художній фільм «Кортик» (1973)
• Художній фільм «А чи був Каротин?» (1989)

• Чорноморський флот в період діяльності Центральної ради, Гетьманату та Директорії
• Загибель ескадри^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• Флот в 17-20 рр. ХХ ст.
• Чорноморський флот і українське державотворення 1917—1918 років^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• УКРАЇНСЬКИЙ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ (1918—1919)
• https://web.archive.org/web/20090729030929/http://jedi.kosnet.ru/ocean/history/body.htm