Рибаков Анатолій Наумович

Анато́лій Нау́мович Рибако́в (Аро́нов) (1 (14) січня 1911(19110114), Держанівка, Чернігівська губернія, Російська імперія — 23 грудня 1998, Нью-Йорк, США) — радянський письменник, сценарист, лауреат Сталінської премії.

Рибаков Анатолій Наумович
Ім'я при народженні Аронов Анатолій Наумович
Народився 1 (14) січня 1911(1911-01-14)
село Держанівка, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 23 грудня 1998(1998-12-23) (87 років)
Нью-Йорк
Поховання Москва
Громадянство Російська імперія→ СРСР→ Росія
Національність єврей
Діяльність прозаїк
Alma mater Московський державний університет шляхів сполучення
Мова творів російська
Роки активності 1947–1998
Жанр роман і повість
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди
Медаль «За бойові заслуги»

Біографія

Народився в «містечку Держанівка під Черніговом, де його батько управляв винокуренними заводами» (дані ВРЕ, 2-ге видання). Єврей[1]. У дитинстві 8 років жив в м. Щорс на Чернігівщині. Помер у 1998 році.

В автобіографії Анатолій Наумович Рибаков (Аронов) вказує, що народився у м. Чернігів в сім'ї інженера. Соромився видатний письменник села, де народився, до самої смерті (чи боявся).

По закінченні школи працював на Дорогомилівському хімічному заводі вантажником, потім шофером.

У 1930 році вступив до Московського інституту інженерів транспорту.

5 листопада 1933 року був заарештований та Особливою нарадою колегії ОГПУ засуджений на 3 роки заслання за статею 58-10 (Контрреволюційна агітація і пропаганда). Після закінчення заслання, не маючи права жити в містах з паспортним режимом, поневірявся Росією. Працював, здебільшого, там, де не треба заповнювати анкети, однак з 1938 року по листопад 1941 був головним інженером Рязанського обласного управління автотранспорту.

З листопада 1941 року по 1946 рік служив у Червоній Армії в автомобільних частинах. Брав участь у боях на різних фронтах, починаючи від оборони Москви і кінчаючи штурмом Берліна. Остання посада — начальник автослужби 4-го Гвардійського стрілецького корпусу (8-а гвардійська армія), звання — гвардії інженер-майор. За відзнаку в боях з німецько-фашистськими загарбниками визнаний таким, що не має судимості.

У 1960 році повністю реабілітований.

Нагороди і почесні звання

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Вітчизняної війни 1-го (30.06.1945[2]) та двічі — 2-го (31.01.1945[3], 06.04.1985) ступенів, медалями.

У 1951 році за роман «Водії» (1950) удостоєний Сталінської премії 2-го ступеня.

Твори

Автор романів «Водії» (1950), «Катерина Вороніна» (1955), «Літо в Сосняках» (1964), «Важкий пісок» (1978), «Діти Арбата» (1987), «Тридцять п'ятий та інші роки» (1988), «Страх» (1990), «Прах і попіл» (1994), автобіографічного роману «Роман-спогади» (1997) та повістей «Кортик» (1948), «Бронзовий птах» (1956), «Пригоди Кроша» (1960), «Канікули Кроша» (1966), «Невідомий солдат» (1970), «Постріл» (1975).

У 1995 році було видане зібрання творів автора у 7-ми томах.

Більшість творів А. Н. Рибакова була екранізована.

Примітки
  1. (англ.) Ukrainian Jews Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine., Bible Discovered
  2. Наказ військам 8-ї гвардійської армії № 758/н
  3. Наказ військам 8-ї гвардійської армії № 465/н

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.