Інжич-Чукун

Аул названий по гідроніми річки, у перекладі — «Малий Зеленчук».

Інжич-Чукун — аул на правому березі річки Малий Зеленчук, яка відділяє його від аулу Хабез, розташованого на протилежному березі.

Аул заснований в 1861 році під назвою Зеленчуксько-Лоовський, з 1925 року носить сучасну назву.

В 2006 році став центром Абазинського району (до цього входив у Хабезький район).

За легендами аул неодноразово змінював місце розташування — Абхазія, Гоначхір, Уруп, Учкурка — у минулому аул знаходився в цих місцевостях.

За переказами з лівого на правий берег Малого Зеленчука аул перейшов за бажанням мешканців, щоб черпати з річки воду правою, а не лівою рукою.

В околицях аулу багато археологічних пам'яток: кургани адигзького типу, середньовічні селища, могильники різних епох і багато іншого.

У тридцятих роках минулого століття в аулі знайшли притулок багато російських сімей, переслідуваних Радянською владою як кулаки або політично неблагонадійні. Аул став другою батьківщиною для сімей Радченків, Соболєвих, Кравцових, Толмачових та інших, їхні нащадки і сьогодні з вдячністю говорять про Інжич-Чукун.

Населення — 2610 осіб.

З пам'яток сучасної історії в аулі є обеліск з написом «Не забудуть аульчани світле ім'я Ваше». 107 чоловіків з Інжич-Чукуна загинули на фронті, про них, про їх вдів і трудівників тилу розповідає шкільний музей аулу.

У Інжич-Чукуні народився Абазинська письменник і поет П. К. Цеков.