Інформаційні злочини

До інформаційних злочинів (кіберзлочинів) можна віднести злочини, скоєні за статтями Кримінального кодексу України, що входять до Розділу 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку»[4].

• Ст. 361 — Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.
• Ст. 361-1 — Передбачає покарання за створення та розповсюдження вірусів, в незалежності від мети таких дій[5].
• Ст. 362 — Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї.
• Ст. 361-2 — Передбачає санкції за зловживання правом доступу до інформації. У разі якщо працівник компанії використовуючи свої службові обов’язки надав доступ до бази даних клієнтів своєї компанії стороннім особам чи компаніям-конкурентам[5].

• У березні 2016 року уряд прийняв Стратегію кібербезпеки України, яка має на меті створення національної системи кібербезпеки;
• У червні 2016 року Президент України підписав Указ про створення Національного координаційного центру кібербезпеки.
• У вересні 2016 року Верховна Рада у першому читанні прийняла закон про основні засади забезпечення кібербезпеки України.

Можна констатувати, що в Україні в повному обсязі присутні всі ключові «класичні» кіберзлочини (шахрайство, здирництво, несанкціонований доступ до персональної інформації користувачів та автоматизованих баз даних, поширення порнографії, продаж зброї чи наркотиків, тощо) і щороку їх кількість зростає[4].

Розглядаючи динаміку кількості карних справ, порушених Службою безпеки України за фактами виявлених кіберзлочинів, можна чітко прослідкувати їх істотне збільшення: від 39 справ у 2005 році до 158 у 2011 році. За результатами розгляду кримінальних справ у судових засіданнях за вказаний час винесено 20 судових вироків, з них у другому півріччі 2012 року — 14, у першому півріччі 2013 року — 6[4].

Ще наочнішими є дані МВС України. Стрімко зростає кількість шахрайств, здійснюваних за допомогою високих інформаційних технологій — лише за 6 місяців 2013 року їх було виявлено 986, у той час як за весь 2012 рік — 1663. Зростає кількість злочинів, пов'язаних з незаконними діями з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення: за весь 2012 рік виявлено 21 і стільки ж — за півроку 2013 року[4].

Загалом можна констатувати, що кількість виявлених злочинів демонструє виразну тенденцію до зростання абсолютно за всіма основними статтями КК України, що стосуються злочинів, здійснюваних із використанням високих інформаційних технологій[4].

У структурі злочинів переважають різноманітні випадки шахрайств, основною жертвою яких є банківсько-фінансовий сектор та його клієнти. Так, у 2013 році кіберзлочинці намагалися привласнити з банківських рахунків 87 млн грн, «вдалими» стали шахрайства на 10 млн грн. В Україні спостерігаються доволі високі показники розкриття кіберзлочинів у банківській сфері — до 80 % вкрадених коштів повертається господарям. Але при оцінюванні рівня розкриття фінансових кіберзлочинів варто зважати на високий рівень їх латентності — банківським установам переважно вигідніше приховати факт зламу інформаційної системи, ніж заявляти про це у правоохоронні органи[4].

Таким чином можна констатувати, що далеко не завжди держава реально обізнана з масштабами кіберзлочинності. І ця проблема наявна не лише в Україні, а й у всіх державах, де кіберзлочинність набирає обертів[4]. Більшість інцидентів залишаються незафіксованими або не публікуються в офіційних звітах державиних органів[7].

Зростають масштаби як традиційного кардингу, так і складніших кіберзлочинів. Крім того, й досі значними за обсягами та збитками залишаються такі злочини, як поширення порнографії, порушення авторських прав[4]. За останні 5 років кількість кіберзлочинів в Україні зросла вдвічі, однією з причин цього є збільшення кількості та кваліфікації фахівців, що здатні фіксувати такі випадки, як в державному так і в громадському секторі[5].