Іспанське Марокко

Територія іспанського протекторату Марокко включала північну частину Марокко (за винятком Сеути і Мелільї, які були у складі Іспанії з 16-го і 15-го століття, відповідно), сектор Тарфайя, й Іфні. Столицею було місто Тетуан.

Іншою частиною країни керувала Франція, під назвою Французьке Марокко, також у 1912—1956.

Місто Танжер було оголошено міжнародною зоною, хоча цей статус було припинено під час Другої світової війни, коли він був тимчасово окупованих іспанськими військами. З 14 червня 1940 року, під приводом, для захисту від італійського вторгнення[1].

Рифська республіка на чолі з лідером партизан Абд ель-Крим було сепаратистською державою, яке існувало в регіоні Ер-Риф 1921—1926, коли вона була скасована спільною експедицією іспанської армії в Африці і французьких військ під час Рифської війни.

Систему протекторату було створено під час Другої Іспанської Республіки. Офіційно підтримувалась ісламська правова система каді.

Марокканські євреї — сефарди, у великій кількості мешкали в цій частині Магрибу після вигнання з Іспанії і Португалії у 1492 і 1497, відповідно, після закінчення Реконкісти, мали розвинуту торгівлю та мали прибуток від вільного від податків Танжеру і торгової активності в цьому районі.

Громадянська війна в Іспанії почалася в 1936 з повстання іспанських військ в Марокко під командуванням Франциско Франко проти республіканського уряду. Ці війська стали основою національної армії, також увібрало значну кількість марокканських військ.

1956 року Французьке Марокко отримало незалежність, а Іспанія віддала більшість своїх територій, зберігши влади над суверенними територіями Іспанії (зокрема Сеута і Мелілья) та іншими колоніями за межами Марокко, як-от Іспанська Сахара.

Не бажаючи, це прийняти, Марокканська армія визволення 1958 року розпочала операцію, відому як війна Іфні, за місто Сіді-Іфні. За договором 1969 року це місто перейшло до Марокко, а Іспанія отримала певні торгові привілеї в місцевих портах.

• Європейські анклави в Північній Африці до 1830