Історія Кувейту

Стародавні монети, знайдені на острові Файлака

В Убейдський період (6500 до н. е.) Кувейт був осереддям взаємодії між народами Межиріччя та неолітичної Східної Аравії,[5][6][7][8] а головним центром цього процесу була Ас-Субія на півночі Кувейту.[9][10][11] Найраніші свідчення проживання людей у Кувейті датуються 8000 р. до н.е., саме такий вік мають мезолітичні знаряддя праці, знайдені в Бургані.[12] Ас-Субія у Північному Кувейті — найраніший доказ містобудування у всьому басейні Перської затоки.[8]

Месопотамці спершу оселилися на кувейтському острові Файлака в 2000 р. до н. е.[13] Торгівці з шумерського міста Ур населили Файлаку, де розгорнули бурхливу торгівлю.[13] На острові було багато будівель у месопотамському стилі, типових для знайдених в Іраку, які сягають 2000 р. до н. е.[13] Неолітичні мешканці Кувейту були серед перших морських торгівців.[14] Один із перших у світі очеретяних човнів було виявлено на півночі Кувейту, а його вік сягає Убейдського періоду.[15]

З 4000 р. до н. е. до 2000 р. до н. е. в районі Кувейтської затоки існувала цивілізація Дільмун.[16][17][18] До володінь Дільмун у Кувейтській затоці входили порт Шувайх (раніше острів Акказ),[16] острів Ум-ан-Намль[16][19] та острів Файлака.[16] На своєму піку в 2000 р. до н. е. імперія Дільмун контролювала торговельні шляхи з Месопотамії до Індії та цивілізації долини Інду. Після 1800 року до нашої ери торговельна держава Дільмун почала підупадати. Під час цього занепаду у всьому регіоні процвітало піратство. Після 600 р. до н.е. Дільмун долучили до своєї імперії вавилоняни.

У 4 ст. до н. е. стародавні греки під проводом Олександра Великого колонізували Кувейтську бухту, назвавши материковий Кувейт «Лариса» (Larissa), а острів Файлака — Ікарос (Ikaros).[20][21][22][23] За свідченнями Страбона і Арріана, Олександр Великий назвав Файлаку «Ікара», тому що вона за розміром і формою була схожа на острів в Егейському морі з подібним ім'ям. Залишки грецької колонізації включають великий елліністичний форт і давньогрецькі храми.[24].

Найперша письмова згадка про Кувейт датується 150 роком н. е. і міститься в географічному трактаті «Географія» давньогрецького вченого Птолемея.[25] Птолемей згадував Кувейтську бухту як дав.-гр. Hieros Kolpos (лат. Sacer Sinus у латинській версії).[25]

У 224 р. н. е. Кувейт увійшов до імперії Сасанідів. У часи Сасанідів Кувейт був відомий як «Мешан»,[26], що було ще однією назвою королівства Харакена.[27][28] Акказ був парфянсько-сасанідським володінням; у Північному Акказі виявлено вежу мовчання релігії Сасанідів.[29][30]

636 року в Кувейті неподалік міста Казма сталася т. зв. Битва ланцюгів між Сасанідською Імперією та Праведним халіфатом.[31][32] У той час Кувейт був під управлінням Сасанідів. Битва ланцюгів була першою битвою Праведного халіфату, в якій мусульманська армія прагнула розширити свої рубежі.

У результаті перемоги в 636 році Праведного халіфату в Кувейтській бухті виникло місто, відоме на початку ісламської ери як «Kadhima» або «Kāzimah».[32][33][34][35][36][37][38] Середньовічні арабські джерела на початку ісламського періоду містять неодноразові згадки про Кувейтську бухту.[37][38][39] Місто функціонувало як торговельний порт і місце відпочинку для прочан на їхньому шляху з Іраку в Хіджаз. Місто було під владою королівства Аль-Хіра, що в Іраку.[37][40][41] В ранньоісламський період Кувейтська бухта була відома як родючий край.[32][42][43]

Місто було зупинкою для караванів на їхньому шляху з Персії та Месопотамії на Аравійський півострів. У місті народився поет Аль-Фараздак.[44] Аль-Фараздака визнано одним із найбільших класичних поетів в арабів.[44]

1521 року Кувейт підпав під владу Португалії.[45] Наприкінці XVI ст. португальці побудували в Кувейті оборонне поселення.[46]

1613 року було засновано місто Кувейт на місці сучасного Ель-Кувейту. Спочатку Кувейт перебував під управлінням клану Бані-Халед, який у нинішній Кувейтській бухті побудував рибальське село. На початку XVIII ст. засвідчено боротьбу за Кувейт з боку конфедерації Бані-Утба. Її представники переселилися в Кувейт 1682 року. Після смерті чергового правителя з родини Бані-Халіда та викликаного цим занепаду цієї династії рід Бані-Утба у результаті послідовних династичних шлюбів зміг заволодіти Кувейтом. 1766 року династії Аль-Джалама і Аль-Халіфа переїхали в Зубарах, залишаючи неподільним володарем Кувейту єдиного нащадка роду Бані-Утба Аль-Сабаха.[47]

1899 року правитель Кувейту звернувся до Британської монархії з проханням захистити країну від Османської імперії, яка владарювала у країні з XVI століття. Кувейт став британським протекторатом.

У Англо-османській конвенції 1913 року британці дійшли згоди з Османською імперією у визначенні Кувейту як автономної кази Османської імперії і в тому, що шейхи Кувейту були не стільки незалежними лідерами, скільки «каймаками» (намісниками провінцій) османського уряду.

Конвенція постановила, що шейх Мубарак має владу над територією, що простягається в радіусі 80 км від столиці. Ця область позначалася червоним колом і включала острови Ауха, Бубіян, Файлака, Куббар, Міскан і Варба. Зелене коло описувало територію, що висувалася на додаткові 100 км у радіусі, в межах якої «каймаками» мали право збирати данину та податки з місцевих жителів.

Перша світова війна похитнула елементи політики, суспільства, економіки Кувейту та міжрегіональні мережі.[48]

У результаті розпаду Османської імперії як одного з наслідків Першої світової війни та пов'язаного з цим визнання британцями недійсною Англо-османської конвенції виник вакуум влади, який загострив конфлікт між Кувейтом і Недждом (Іхваном) та обернувся війною між ними. Війна вилилася у спорадичні прикордонні сутички протягом 1919-20 років. Найвідомішою битвою цієї війни була битва за місто Ель-Джахра, що відбулася 10 жовтня 1920 року між прибічниками правителя Кувейту Салема Аль-Мубарака Ас-Сабаха та іхванськими послідовниками ваххабітів короля Саудівської Аравії Ібн Сауда. 4-тисячний загін саудівських іхванів під командуванням Фейсала аль-Давіша атакував Ель-Джахру, яку захищали 2 тис. кувейтців. Її результатом стало припинення вогню.

1937 року було скасовано 15-річну торговельну блокаду проти Кувейту, а американсько-британська Kuwait Oil Company виявила великі поклади нафти. Проте через Другу світову війну розвідка запасів почалася тільки 1951 року. До 1952 року країна стала найбільшим експортером нафти в зоні Перської затоки. Цей ріст видобутку принадив багато іноземних заробітчан, особливо з Палестини, Єгипту та Індії.

У період із 1946 до 1982 року Кувейт переживав спричинену нафтою добу свого розквіту в атмосфері лібералізму; цей період називається «золотою епохою».[49][50][51][52] Із проголошенням незалежності Кувейту в 1961 році країна швидко збагатилася за рахунок експорту нафти. Одержані кошти уряд спрямовував на розвиток економіки та соціальної сфери країни, допомогу ісламським державам і підтримку таких арабських націоналістичних організацій, як Організація визволення Палестини. У 1970-х рр. більшу частину нафтової промисловості було націоналізовано, а видобуток нафти обмежено з метою збереження її запасів. Хоча Кувейт зміг забезпечити високий рівень життя населення (безкоштовна освіта і медицина для громадян, доходи населення не оподатковуються), усю владу і багатства в країні контролювали члени правлячої родини та їхні союзники, а деякі соціальні програми поширювалися тільки на корінних кувейтців. Економічні успіхи Кувейту сприяли масовій імміграції, і вже в 1970 рр. більшість населення становили вихідці з інших країн. У зв'язку із загостренням внутрішньої обстановки в країні, 1976 року емір розпустив парламент Кувейту, який не функціонував п'ять років. Також були припинені дії деяких статей Конституції.[53] На початку 1980-х років країна зіткнулася із серйозною фінансовою кризою.[54]

У ніч проти 2 серпня 1990 р. Кувейт окупували війська Іраку силами чотирьох регулярних дивізій. Зважаючи на цілковиту військову перевагу противника (100 тис. вояків)[55], наземні підрозділи збройних сил Кувейту відступили на територію Саудівської Аравії. Наприкінці дня Ель-Кувейт опинився під контролем іракської армії. Емір Кувейту Джабер III ас-Сабах устиг евакуюватися в Саудівську Аравію[56]. У лютому 1991 р. Кувейт звільнили всього за чотири дні сили міжнародної коаліції під егідою ООН. Залишаючи окуповані території, іракці підпалили 700 нафтових свердловин, розграбували і зруйнували країну[55]. Пожежі на нафтових свердловинах мали безпрецедентні негативні наслідки для довкілля.

Відразу після війни в Перській затоці Кувейт приступив до відновлення зруйнованого господарства, однак падіння світових цін на нафту стримувало цей процес. Між тим, уже в липні 1991 року Кувейт відновив експорт нафти. У 1993 році прибутки від її експорту перевищили довоєнний рівень. До 1994 року було практично цілком відновлено нафтопереробну галузь промисловості[55].