Історія доменного виробництва у Люксембурзі

Історія доменного виробництва у Люксембурзі — складова частина історії чорної металургії Люксембургу. Бере початок з 15 або 16 століття. Завершилася 1997 року з видувкою (зупинкою) останньої діючої доменної печі країни — на металургійному заводі у місті Еш-сюр-Альзетт.

Характерною особливісттю доменного виробництва Люксембургу у 20 столітті було те, що, будучи малою країною, він на початку століття досягав 6 місця у світі за виробництвом чавуну і протягом багатьох десятиліть займав перше місце у світі за виробництвом чавуну і сталі на душу населення.

До появи доменного виробництва

На території сучасного Люксембургу виробництво і обробка заліза існували ще за часів кельтів. Про це свідчать археологічні знахідки на півдні країни — між містами Еш-сюр-Альзет і Рюмеланж. Виробництво заліза здійснювалося сиродутним способом у сиродутних горнах. У 2003—2005 роках на півдні країни, біля міста Пепанж (люксемб. Peppeng) було знайдено і досліджено залишки металургійного підприємства, яке існувало там у 13 або 14 столітті.[1]

Перші доменні печі

За одними даними, перша доменна піч на території Люксембурга була побудована 1564 року за участі Вільгельма І Оранського на півночі сучасного Люксембурга біля замку Віанден. [джерело?] За іншими даними, перша доменна піч на території Люксембургу була побудована приблизно 1625 року на території сучасного села Ласаваж (люксемб. Zowaasch, фр. Lasauvage).[2]

19 століття

На доменних печах використовувалася енергія водяного колеса. Пізніше для приведення в дію повітродувок почали використовувати парові машини. Перші парові машини, що з'явилися у Люксембургзі, були частиною обладнання для доменних печей і були виробництва бельгійської компанії «Кокерілль».[3]

У 1841—1842 роках у Люксембурзі діяло 11 доменних печей, що працювали на деревному вугіллі і загальна продуктивність яких становила 7300 т чавуну на рік. Доменні печі працювали у 8 селах.

Населені пункти Люксембургу, в яких працювали доменні печі у 1841—1842 роках.[4]
РозташуванняКількість доменних печейРічне виробництво, т
Бербург (люксемб. Berbuerg)1700
Ламадлен (фр. Lamadelaine, люксемб. Rolléng)2900
Біссен21400
Кольмар-Берг1700
Фішбах21500
Грундхоф (люксемб. Grundhof)1700
Ансембург (люксемб. Aansebuerg)1700
Думельденж (люксемб. Dummeldeng)1700
Доменні печі заводу «Metze Schmelz» (люксемб. Metze Schmelz) у Еш-сюр-Альзет 1870 року.
Металургійний завод у місті Дюделанж і його доменні печі. Фото Шарля Бернгоефта (люксемб. Charles Bernhoeft). 1891 рік.

1869 року було розпочато розробку залізних руд у Фонд-де-Грас на південному заході країни. У цьому регіоні почали будувати доменні печі. Тут у місті Еш побудував свій металургійний завод, зокрема, люксембурзький підприємиць Норберт Метц (Norbert Metz).[3]

Більша частина коксу для доменних печей Люксембурга наприкінці 19 століття імпортувалася з Німеччини. При цьому більша частина чавуну (і сталі), вироблених тут, вивозилася у Рурський регіон Німеччини для подальшої переробки.[3] З кінця 19 століття до початку Першої світової війни металургія Люксембурга цілком залежала від німецького капіталу.

20 століття

Доменні печі металургійного заводу у Еш-сюр-Альзет. 1995 рік.

На початку 20 століття за рахунок німецького капіталу у місті Еш було побудовано перший в країні металургійний завод з повним виробничим циклом — з доменним, сталеплавильним і прокатним виробництвом. 1913 року з виробництвом 2548 тис. т чавуну Люксембург посідав 6 місце у світі за цим показником — після США, Німеччини, Великої Британії, Франції та Російської імперії.

У 1929 році у Люксембургу працювало в середньому 38 доменних печей. Характерно, що протягом 1872—1928 років частка Люксембургу у світовому виробництві доменного чавуну зростала — у 1872 році — 1,3 %, у 1885 році — 2,1 %, у 1900 — 2,4 %, у 1913 році — 3,2 %, у 1928 році — 3,1 %.[5]

Виробництво чавуну у Люксембурзі у 1913—1997 роках.[6][7]
Рік19131929193719501956196019801985199019951997
Виробництво,
тис. т
2548290625122499331637263568275426451028438
Доменна піч «B» металургійного заводу у місті Еш-сюр-Альзет. Остання виведена з експлуатації доменна піч Люксембурга. Побудована 1969 року. Зупинена 1997 року.
Доменні печі металургійного заводу у місті Еш-сюр-Альзет, виведені з експлуатації 1997 року.

Останню доменну піч у Люксембурзі було зупинено у червні[8] (за іншими даними — у серпні[9]) 1997 року на заводі у місті Еш-сюр-Альзет. На заводі до закриття доменного цеху працювало 3 доменних печі. Після зупинки доменних печей, одна з них була демонтована і вивезена у Китай для монтажу. Дві інших доменних печі були залишені і перетворені на пам'ятки промисловості країни, які можуть відвідати всі бажаючі.

Після припиненя роботи доменних печей в Люксембургу, в країні продовжує діяльність відома у галузі фірма Paul Wurth, що виробляє обладнання для доменних печей і експортує його у різні країни Європи і світу.

Посилання

  1. Michael Overbeck: «Montanarchäologie in Luxemburg — Eisenverhüttung am Vorabend des Hochofenzeitalters.» In. Fondation Bassin minier (ed.): Mutations, Mémoires et perspectives du Bassin minier. Terres rouges — Approche interdisciplinaire et transnationale[недоступне посилання з травня 2019]. Luxemburg: April 2010, p. 21-33.
  2. Lasauvage на сайті http://memim.com/ (англ.)
  3. Industrial History | Luxembourg на сайті European Route of Industrial Heritage.
  4. Albert Calmes: Der Zollanschluss des Grossherzogtums Luxemburg an Deutschland (1842—1918) Erster Band, p. 51.
  5. The Belgian-Luxemburg Iron and Steel Industry. U.S. Government Printing Office, 1930. Pages 9 — 10. (англ.)
  6. Доменное производство. Справочник. Под ред. И. П. Бардина. — М., 1963. (рос.)
  7. Blast furnace iron production, 1980—2013 Архівовано 23 квітня 2015 у Wayback Machine. на сайті World Steel Association. (англ.)
  8. Blast Furnace Belval на сайті http://www.visitluxembourg.com/en. (англ.)
  9. An integrated factory: Adolf-Emil-Hütte. Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine. на сайті http://www.esch.lu/Pages/default.aspx Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.