Джон Кокеріль (компанія)

Джон Кокеріль і К° (фр. John Cockerill & Cie., з 1842 року — Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill) — колишня бельгійська металургійна і машинобудівна компанія. Заснована 1817 року братами Джоном і Джеймсом Кокеріль у Серен.

Джон Кокеріль
фр. John Cockerill & Cie.
Тип бізнес
Галузь текстильна промисловість, чорна металургія, машинобудування
Доля 1955 року об'єдналася з компанією Угре-Мар'є
Наступник(и)
(спадкоємці)		 Кокеріль-Угре (з 1955 року)
Засновано 1817
Засновник(и) Джон Кокеріль, Джеймс Кокеріль
Штаб-квартира Серен
Продукція

текстиль, чавун, ковке залізо, сталь, металопрокат, зокрема рейки, продукція

тяжкого машинобудування, зокрема, паровози, парові машини і парові двигуни тощо
Власник(и) Джон Кокеріль (з 1825 року), з 1842 року - акціонери
 Джон Кокеріль у Вікісховищі

З 1825 року єдиним власником компанії став Джон Кокеріль. З 1842 року компанію перетворено на акціонерне товариство з назвою Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill. В період свого існування компанія була одним з найголовніших європейських виробників чавуну, сталі, металопрокату, в тому числі рейок, та товарів важкого машинобудування. Продукція компанії експортувалася в багато країни світу.

Наприкінці 19 століття компанія брала участь у будівництві заводів в Україні та інших територіях Російської імперії.

1955 року компанія об'єдналася з «Угре-Мар'є» з утворенням нової компанії — «Кокеріль-Угре», перетвореною у 1981 році на «Кокеріль-Самбр».

Історія

John Cockerill & Cie. 1817—1842
Джон Кокеріль.

1802 року англійський підприємець Вільям Кокеріль (англ. William Cockerill) переїхав з Англії у місто місто Верв'є, що тоді входило до складу Франції, де почав першим в континентальній Європі впроваджувати механізовані ткацьки мануфактури, що до того були лише у Англії. 1807 року два його сини — Джон і Джеймс Кокеріль — заснували у місті Льєж свою власну машинну майстерню. 1813 року їхній батько передав їм і свій бізнес.

1814 року, після входження Фландрії і Валонії до складу Нідерландів, король Нідерландів Віллем I продав братам Кокеріль замок л'єзьких князів-єпископів у Серені, де 25 січня 1817 року почали роботу майстерні братів Кокеріль з виробництва парових машин і ткацького обладнання. Король Нідерландів Віллем І був співзасновником компанії. 1825 року брат Джона продав свою частку в бізнесі королю Нідерландів. З 1825 року компанія отримала назву «John Cockerill & Cie.».

Паровоз «Le Belg» виробництва компанії «Кокеріль» — перший паровоз бельгійського виробництва.

До 1827 року ці майстерні виросли у великий (2500 робітників) завод, що виробляв чавун, сталь, прокат, машинобудівну продукцію,[1] що до того було монополією Англії. Завод випускав рейки і 1835 року компанія «Кокеріль» побудувала перший в Бельгії паровоз — Le Belge.[2] Він був побудований за ліцензією Джорджа Стівенсона.

Після Бельгійської революції 1830 року і утворення незалежної від Нідерландів Бельгії, Джон Кокеріль 1835 року став єдиним керівником компанії.[1]

1838 року через конфлікт між Бельгією і Нідерландами бельгійський банк припинив платежі і на початку 1839 року Джон Кокеріль, маючи боргів на 26 млн франків і активів на 15 млн франків, вимушений був почати ліквідацію компанії.[1]

У пошуках прибутків Джон Кокеріль відправився у Російські імперію з пропозицією будівництва там залізниць. Під час повернення він захворів на тиф і помер у Варшаві 19 червня 1840 року, не залишивши спадкоємців.

Société anonyme John Cockerill. 1842—1955
Завод компанії «Кокеріль» у Серен. Малюнок з видання 1864 року.

Після смерті Джона Кокеріля компанія «Кокеріль» перейшла у власність держави і 1842 року була реорганізована на акціонерне товариство під офіційною назвою «Société anonyme pour l'Exploitation des Etablissements John Cockerill» та продовжила розвиватись. 1865 року завод у Серен, коли його відвідала японська делегація, мав площу 192 акри (780000 м²), мала дві вугільних шахти, металургійний завод і машинобудівний завод, де вироблялися котли й паровози.[3] 1863 року на заводі було побудовано бесемерівський конвертор, що дозволило отримувати ливарну сталь і збільшити виробництво. Компанія розширила асортимент продукції, почала випускати трансантлантичні кораблі і металоконструкції для мостів.[4]

«Кокеріль» в Україні і Російській імперії
Вулиця Кокеріль у Кадіївці.

Всі сталеві рейки, які були укладені в колії ліній Донецької залізниці до 1 січня 1879 року були майже виключно іноземного виробництва. Фірма «Кокеріль» була одним з головних постачальників, разом з заводами Англії і Німеччини. [джерело?]

У 1870-х роках на Одеській залізниці був змінений постачальник рейок. Замість чавунних англійських почали купувати залізні зі сталевими накладками рейки на заводі «Кокеріль». В цієї фірми також були придбані вагони.[5]

На першій в Росії Царськосільській залізниці з 1836 року використовувався паровоз «Богатир» виробництва «Кокеріль». Пізніше в Росію також імпортувалися пароплави бельгійської компанії.

18 листопада 1887 року компанія «Кокеріль» поряд з власниками Варшавського сталеливарного заводу, групи Рау і французького «Товариства Криворізьких залізних руд» виступила співзасновником «Південно-російського Дніпровського металургійного товариства» з основним капіталом 5 млн карбованців. Варшавський сталеливарний завод було перенесено у село Кам'янка і засновано Дніпровський металургійний завод у теперішньому Кам'янському.[6] У відсотковому відношенні частка капіталів бельгійських пайщиків склала 40 %.[7]

Засноване братами Шарлем і Густавом Шодуар з Льєжу товариство «Ш. і Г. Шодуар», у 1911 році у Катеринославі ввело в експлуатацію трубопрокатне обладнання, виготовлене в Бельгії фірмою «Кокеріль» для виробництва безшовних труб.[8]

1894 року було засновано Російсько-бельгійське металургійне товариство і компанія «Кокеріль» побудувала Таганрозький металургійний завод.

Продукція компанії
  • Продукція компанії Кокеріль
  • Пароплав "Германія". 1842 рік.
  • Рейка виробництва 1898 року.
  • Одноциліндрова повітродувка фірми «Кокеріль» вагою 158 т і потужністю 600 кіньських сил на Всесвітній виставці 1900 року в Парижі.
  • Локомотив SNCB/NMBS Тип 12. 1930 рік.
  • Пароплав "И.А. Крыловъ" російського товариства "Самолетъ". 1908 рік.

Примітки
  1. Stephen, Leslie, ed. (1887). «Cockerill, William». Dictionary of National Biography 11. London: Smith, Elder & Co. p. 200. (англ.)
  2. «La Construction des LOCOMOTIVES à VAPEUR en Belgique» на сайті www.tassignon.be (фр.)
  3. Ian Hill Nish (1998). The Iwakura mission in America and Europe: a new assessment. Routledge. с. 103–5.
  4. Caractéristiques des bassins industriels dans l'Eurégio Meuse-Rhin, 2.c. Le défi de l'acier et les premières fusions. (фр.)
  5. Кривопішин О. М. Поєднання верст і миль: шлях від Одесько-Балтійської до Одеської залізниць через Російське товариство пароплавства і торгівлі. // Історія науки і біографістика. Електронне наукове фахове видання. — 2011, № 1.
  6. Розміщення металургійної промисловості на Україні у 70-90-х роках ХІХ ст. // Український історико-географічний збірник. Випуск другий. — К.: «Наукова думка». — 1972. С. 124.
  7. 18 грудня 1887 — Статут ЮРДМО було затверджено імператором Олександром III на сайті http://www.gorod.dp.ua
  8. Індустріальний туризм: реалії та перспективи. Матеріали І-го Міжнародного науково-практичного форуму / редкол.: Я. В. Шрамко, В. Л. Казаков та ін. — Кривий Ріг: Вид. Р. А. Козлов. — 2013. С. 66. ISBN 978-617-7104-13-0
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.