Історія українського телебачення

Докладно: Історія виникнення телебачення

5 листопада 1951 — відбулася перша професійна телетрансляція з Київського телецентру на Хрещатику, 26. Транслювали фільм «Алітет іде в гори».[1] 6 листопада транслювали фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику.

Юрій Омельяненко згадує[2][3][4]

5-7 листопада 1951-го були проведені перші телепередачі Київського телевізійного центру (КТЦ). Демонструвалися стрічки «Алітет йде в гори» і «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику. Комплекс цього унікального на той час не тільки для України, а й навіть для Європи, об’єкта складався з двох основних частин: апаратно-студійного блока (АСБ) на Хрещатику (нині тут розміщуються Національна радіокомпанія та Київська державна ТРК) і телевізійної ультракороткохвильової радіостанції (УКХР). Тут же розташовувалися технічні будівлі та 190-метрова антенна башта. Зазначу, що КТЦ будували протягом 1949—1952 років фактично серед руїн, у знищеному районі столиці. Доручили цю відповідальну справу зв’язківцям. Першими з них прийшли на будівництво його начальник К. Алексєєв і Б. Вольський та автор цих рядків, як технічні керівники робіт. Усе будівництво КТЦ було сплановано так, щоб найперше провадились роботи зі спорудження УКХР, оскільки вони вкрай ускладнювались монтажем башти.

КТЦ був перший у тодішньому СРСР і єдиний створений за цільовим проектом телевізійний центр на новітньому 625-рядковому стандартному обладнанні, розробленому й виготовленому ленінградськими науково-дослідними інститутами та радіозаводами. Отже, КТЦ (хоча на той час він вважався формально третім у Союзі) був набагато досконалішим, ніж Ленінградський і Московський, що функціонував на базі пристосованих для цієї мети споруд і обладнання довоєнного телецентру на Шабаловці. До речі, за рахунок вищої антенної опори і радіус дії КТЦ був значно більшим порівняно з Московським ТЦ, де, як відомо, використовувалась Шуховська башта заввишки 120 м[4].

Відтоді почалися пробні телепередачі КТЦ тривалістю 1,5-2 години двічі на тиждень. Це були зазвичай кінофільми. Так тривало до осені 1952 року, коли з'явились дикторські оголошення і короткі студійні вставки. Зростала кількість телевізорів, яких наприкінці 1951-го в Києві було понад 1500. Тоді ж на розі вулиць Толстого і Горького відкрилося перше телеательє і почалося поступове налагодження приймальної телемережі. На травень 1953-го в столиці було зареєстровано понад сім тисяч приймачів[4].

Юрій Омельяненко[4]:

до 1956 року КТЦ це був єдиний у СРСР телецентр, комплексно спроектований, збудований і насичений винятково вітчизняною технікою і технологіями, по-друге, на телецентрі склався найкваліфікованіший персонал, що не тільки добре освоїв нову техніку, а й вмів передати свій досвід. Отож Мінзв’язку СРСР скеровувало до нас студентів, аспірантів і фахівців із так званих країн народної демократії, й не тільки звідти.

І далі[4]:

на початку 50-их років ХХ ст. електронне телебачення тільки-но спиналося на ноги не лише в Україні, а й у всьому світі, а КТЦ тоді входив до першого десятка телецентрів подібного світового рівня.

В перші 20 років телебудівництва були введені в дію понад 30 потужних станцій, з'єднаних майже 4000-кілометровою мережею радіорелейних ліній. У столиці, а також Харкові, Донецьку, Львові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Вінниці розвивалось роздільне ТБ по двох програмах[4].

Загальноформатні

Юрій Омельяненко згадує[4]

Узагалі з телевізорами вийшла, як кажуть, неув’язочка: до 1951 року їх випускали лише з розрахунку на один московсько-ленінградський канал, а триканальні фактично з’явились наприкінці 1951 року. Тобто чи то ми «поспішали» з пуском, чи то був черговий «прокол» планового господарства, а в результаті — дефіцит.

більше чверті населення не мало ТБ (на початок телебудівництва), а двопрограмне було лише на території, де жило 25 відсотків загальної його чисельності. Незадовільним був стан і з радіомовленням, особливо двопрограмним. Більше того, названі показники для сільської місцевості були, особливо по ТБ, майже вдвічі нижчими від міських. Показники охоплення аудиторії були набагато вищі від середньосоюзні, але все ж, незадовільні[4]. Внаслідок пропозицій Омельяненка, «вся діяльність у сфері ТБ, РМ і радіозв'язку була зосереджена в Республіканській виробничо-технічній дирекції радіо і телебачення (нині — Концерн РРТ)». Наприкінці 80-х років кількість потужних телестанцій подвоїлась, з'явилась база для дво- і трипрограмного ТБ у Києві й багатьох інших пунктах республіки, зрештою стала до ладу четверта програма. А друга і третя програми РМ охопили практично всю Україну. ТБ охопило територію республіки, де жило понад 97 %, у тому числі практично все сільське населення. А відсоток охоплення другою і третьою програмами становив відповідно 93 і 65 %. Це були найвищі показники серед республік Союзу[4].

• З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві.
• З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР.
• 20 січня 1965 рік — вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України — «УТ».
• З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання,
• з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми.
• 1988 рік — створення першої недержавної телекомпанії «ТОНІС», заснованої в Миколаєві.
• 13 жовтня 1990 року — у Харкові, вперше на теренах Радянського Союзу, розпочинає ефірне мовлення приватна телекомпанія «ТОНІС-Центр».
• 1991 рік — телеканал «Ютар+» розпочав мовлення в Києві.
• 1 липня 1991 рік — телеканал «Мегапол» розпочав мовлення в Києві.
• грудень 1991 рік — створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями «ICTV» (Міжнародна комерційна телекомпанія).
• 15 січня 1992 рік — телеканал «ТЕТ-А-ТЕТ» розпочав мовлення у Києві.
• лютий 1992 рік — створення другої програми Українського телебачення «УТ-2».
• вересень 1992 рік — створення третьої програми Українського телебачення «УТ-3».
• 1993 рік — ТРК «Україна» розпочала мовлення в Донецьку.
• лютий 1994 рік — телеканал «Гравіс-35» розпочав мовлення в Києві.
• 6 липня 1994 рік — телекомпанія «СТЕРХ» розпочала мовлення в Дніпропетровську.
• вересень 1995 рік — «Студія 1+1» почала своє існування.
• 20 лютого 1995 рік — телеканал «11 Канал» (ТРК «СТЕРХ») розпочав мовлення на 11-метровому частотному каналі в Дніпропетровську.
• 1995 рік — телеканал «Гравіс-7» розпочав мовлення в Києві.
• 20 жовтня 1996 рік — у мережі «УТ-3» телеканал «Інтерканал» (пізніше «Інтер») розпочав мовлення.
• 1997 рік — «УТ-1» змінив назву на «Перший Національний».
• 2 липня 1997 року — телеканал «СТБ» розпочав мовлення.
• 26 лютого 1998 року — «Новий канал» розпочав технічне мовлення на базі СТБ.
• 27 грудня 2001 року - перший загальноукраїнський музичний телеканал «М1» почав тестове мовлення.
• 1 лютого 2003 року — перший інформаційний телеканал «5 канал» розпочав мовлення.
• 1 листопада 2004 року — телеканал «НТН» замінив телеканал «TV-Табачук».
• 30 травня 2005 рік — перший загальноукраїнський спортивний телеканал «Мегаспорт» розпочав мовлення.
• 1 липня 2006 рік — телеканал «Кіно» замінив телеканал «Гравіс-7».
• 1 грудня 2006 рік — телеканал «СіТі» почав своє мовлення замість телеканалу «Гравіс-35»
• грудень 2006 рік — телеканал «К1» почав своє мовлення замість «КТМ».
• 1 липня 2007 року — згідно з даними Нацради, зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.
• 24 серпня 2007 року — українська версія відомого музичного телеканалу «MTV» — «MTV Україна», почала своє мовлення.
• 1 жовтня 2011 року — почав своє мовлення телеканал Інтелект TV.
• 4 серпня 2012 року — дитячий телеканал «ПлюсПлюс» замінив «СіТі».
• 8 жовтня 2012 року — почав своє мовлення український телеканал PORT-MONE TV у аналоговому режимі.^{[значущість факту?]}
• 1 серпня 2018 року — вимкнено аналогове мовлення більшості загальнонаціональних телеканалів у Києві та Кіровоградській області.
• 1 вересня 2018 року — вимкнено аналогове мовлення більшості загальнонаціональних телеканалів на більшій частині території України.

• НТКУ
• Українські телеканали
• Національна програма інформатизації України
• Цифрове телебачення
• Історія виникнення телебачення
• Перша програма ЦТ