Італійські війни

Північна Італія в 1494 році

Після смерті неаполітанського короля Фернандо I в 1494 році претензії на престол Неаполя заявив французький король Карл VIII, який доводився родичем монархам Анжуйської династії, яка правила в Неаполітанському королівстві в 1266—1442 роках. Ці претензії були підтримані герцогом Міланським Лодовіко Моро, а також папою Олександром VI, який конфліктував з Неаполем. Французькі війська вторглися в Італію, підпорядкували Флоренцію і, практично не зустрічаючи опору, в 1495 році зайняли Неаполь. Однак проти Франції незабаром склалася Венеціанська ліга італійських держав, які побоювались надмірного посилення французького впливу на півострові. До ліги приєдналися імператор Священної Римської імперії Максиміліан I і король Арагона Фердинанд II. Під загрозою опинитися відрізаним від Франції і, можливо, через поширення сифілісу серед його солдатів, Карл VIII покинув Неаполь. 6 липня 1495 французькі війська зустрілися з армією Венеціанської ліги в битві при Форново, і не зумівши домогтися перемоги, пішли до Франції. У 1496 році іспанські війська очистили територію Італії від французьких гарнізонів, що залишалися в фортецях, а гарнізон в Неаполі капітулював. Призначений Карлом VIII віце-королем Неаполя, герцог Монпансьє помер від чуми, а генерал Обіньє привів до Франції залишки французьких гарнізонів.

Розгром Неаполітанського королівства викликав крах балансу сил на Апеннінському півострові. Між італійськими державами почалися зіткнення, які вилилися у збройні конфлікти: війна між Флоренцією і Пізою (з 1494 року) боротьба між папою і домом Орсіні, початок захоплень Чезаре Борджіа комун і сеньйорів Середньої Італії. З іншого боку, королі Франції також не бажали відмовлятися від своїх планів по захопленню італійських територій.

У 1498 році королем Франції став Людовик XII, колишній герцог Орлеанський, який як онук Валентини Вісконті пред'явив претензії на Міланське герцогство. Франція уклала союз з Венецією проти Мілана і Габсбургів та привернула на свою сторону Савойю, Флоренцію і папу Олександра VI. У липні 1499 року французька армія вторглася в Ломбардію і практично без опору зайняла Мілан. Герцог Лодовіко Моро втік до Тіроль, де за допомогою імператора Максиміліана I набрав невелику найману армію з швейцарців і в 1500 році відбив свою столицю. Однак незабаром французи здобули верх над швейцарцями і полонили Лодовіко Моро. Ломбардія перейшла під владу Франції, а Людовик XII проголосив себе герцогом Міланським.

Успіхи в Північній Італії дозволили королю Франції відновити свої претензії на Неаполь. У 1500 році він уклав Гранадський договір з Фердинандом II Арагонським про розподіл Неаполітанського королівства. У 1501 році французькі війська вторглися на територію Неаполя, а іспанський експедиційний корпус висадився в Калабрії. Неаполітанський король Федеріго здався на милість переможців. До 1502 році Південна Італія виявилася розділеною між Францією та Іспанією. У той же час Чезаре Борджіа захопив Романью і Урбіно, створивши централізовану державу в Середній Італії, та вступив у війну з Флоренцією. Проте становище ускладнилося конфліктом між Францією та Іспанією через ряд областей колишнього Неаполітанського королівства (Базиліката, Абруцці). Колишні союзники виявилися в стані війни, успіх в якій супроводжував іспанцям. У серії переконливих перемог (найважливішою, з яких була битва при Гарільяно) іспанська армія під командуванням Гонсало де Кордови в 1503 році розгромила французькі війська і змусила їх залишити територію Південної Італії. Одночасно позиції Франції в Середній Італії були підірвані смертю папи Олександра VI та вступом на престол Юлія II.

Людовик XII був змушений піти на переговори. Згідно з Блуаським миром 1505 року, Франція визнала Неаполітанське королівство володінням Іспанії, але зберегла за собою Ломбардію і Геную. В результаті Південна Італія перейшла під владу іспанського короля, в Північній збереглася гегемонія Франції, а в Середній Італії було відновлено владу папи римського.

Папа Юлій ІІ

Вступивши на Святий Престол в 1503 році папа Юлій II розгорнув програму створення в Середній Італії сильної Папської держави, яка здатна протистояти іноземним державам. Вигнавши Чезаре Борджіа, Юлій II приєднав його володіння, однак Ріміні і Фаєнца були захоплені Венецією, яка стала головною перешкодою для розширення папської влади в Середній Італії. У той же час загострилися відносини Венеції з імператором Максиміліаном I, який вирішив коронуватися в Римі, але не був пропущений військами республіки. У 1508 році імперська армія спробувала вторгнутися на територію Венеції, але була відбита, а венеційці окупували Рієку і Трієст. Посилення Венеції згуртувало проти неї європейські держави: в 1508 році була сформована антивенеційська Камбрейська ліга, до якої увійшли папа Юлій II, імператор Максиміліан I, король Арагона Фердинанд II і король Франції Людовик XII.

В 1509 році іспанські війська захопили венеційські порти в Апулії, армія папи вторглася у венеційську Романью і зайняла Равенну, Угорщина атакувала Далмацію, а армія Савойї висадилася на Криті. Одночасно війська імператора захопили Роверето і Верону, а французька армія розгромила венеційців в битві при Аньяделло. Венеційська республіка опинилася під загрозою повного знищення. Однак успіхи дипломатії Венеції і розбіжності в стані союзників, які були стурбовані посиленням французького впливу в Північній Італії, переломили ситуацію. Ціною поступки Равенни і Романьї республіка в 1510 році домоглася укладення сепаратного миру з папою, а відмовившись від апулійських портів — з Іспанією. Імперські війська були відбиті. Проте, французи окупували Романью, незважаючи на опір венеційсько-папських загонів.

У 1511 році папі вдалося сформувати новий союз, на цей раз проти Франції. До складу «Священної ліги», організованої Юлієм II, увійшли Венеція, Іспанія, Англія, а трохи пізніше — імператор Максиміліан I. Хоча спочатку успіх був на боці французів, які під командуванням Гастона де Фуа захопили Брешію і розбили іспанців у битві при Равенні, в 1512 році перевага почала схилятися на сторону союзників. У Ломбардію вторглася наймана на папські гроші армія швейцарців, яка зайняла Мілан і відновила на престолі герцога Массіміліано Сфорца, перетворивши Міланське герцогство в протекторат Швейцарії. Папсько-іспанські війська також перейшли в наступ і відбили у французів Парму, П'яченцу і Реджо. Спроби Франції в 1513 році відвоювати Мілан провалилися: в битві при Новарі війська Людовика XII були вщент розбиті швейцарцями.

Невдачі французів змусили Венецію знову піти на зближення з Францією та укласти в 1513 році союз з Людовіком XII. Венеціанські війська захопили Фріулі, але зазнали поразки від іспанської армії в битві при Ла-Мотті. На французькому узбережжі висадилися війська англійського короля Генріха VIII, які, здобувши перемогу при Гінгате, зайняли Теруан. На допомогу Франції прийшла Шотландія, проте її армія була розбита англійцями в битві при Флодден-Фільді, а шотландський король Яків IV був убитий. Однак «Священна ліга» незабаром почала розвалюватися. Генріх VIII в 1514 році уклав сепаратний мир з Францією, а смерть Юлія II в 1513 році залишила союзників без лідера. Новий папа Лев X не відрізнявся войовничістю і схилявся до примирення з Францією.

У 1515 році французька армія під командуванням нового короля Франції Франциска I вторглася до Італії і, спираючись на союз з Венецією, в битві при Маріньяно розгромила швейцарські війська. Незабаром французи увійшли в Мілан. На зустрічі Франциска I і папи Лева X в Болоньї було погоджено припинення військових дій між двома державами, причому Парма і П'яченца повинні були відійти до Франції. За Нуайонським договором 1516 року папа і король Іспанії Карл I визнали права французького короля на Ломбардію в обмін на його відмову від претензій на Неаполь. Війна завершилася в 1517 році укладенням миру між Венецією та імператором, відповідно до якого республіка втрачала Роверето, але зберігала Кремону. Таким чином Північна Італія виявилася поділеної між Францією і Венецією.

Карл V, імператор Священної Римської імперії та король Іспанії

Новий етап в Італійських війнах почався в 1519 році з сходженням іспанського короля Карла I на престол Священної Римської імперії під ім'ям Карла V. Під його владою були об'єднані величезні володіння в Європі: Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Сицилія, Неаполь, що дозволило також висунути претензії на Мілан і Бургундію. У 1521 році військові дії в Італії поновилися. Іспано-імперська армія несподівано атакувала Ломбардію і захопила Мілан. Французькі війська були розбиті в битві при Бікокке. Папа знову зайняв Парму і П'яченцу. У 1522 році іспанська армія окупувала Геную. У наступному році Венеція уклала сепаратний мир з союзниками, а англійські війська атакували Пікардію. До кінця 1524 французькі війська були повністю витіснені з Італії, а іспанський флот обложив Марсель.

У 1525 році нова велика французька армія під командуванням самого короля Франциска I перейшла через Альпи, прагнучи повернути під владу Франції Ломбардію. Однак в битві при Павії французькі війська були вщент розбиті іспанцями, а Франциск I потрапив в полон. Перебуваючи в іспанському полоні, король Франції був змушений в 1526 році підписати Мадридський договір, відповідно до якого він відмовився від усіх претензій на Італію та передав Іспанії колишні володіння Бургундського дому — Бургундію, Артуа і Фландрію.

Після звільнення Франциска I з іспанського полону, він оголосив про недійсність умов Мадридського договору. Йому вдалося залучити на свою сторону папу Климента VII, незадоволеного встановленням гегемонії Іспанії в Італії. В результаті, в 1526 році була сформована антиіспанська Коньякська ліга, до якої увійшли Франція, Папська держава, Венеція, Флоренція і Франческо II Сфорца, герцог Міланський. Однак французький король не поспішав направити свої війська в Італію. Хоча папсько-венеціанські війська відбили у іспанців Лоді, звільнити Ломбардію їм не вдалося. У той же час імператор Карл V зібрав нову армію ландскнехтів, яка рушила в Середню Італію. Роздратовані відсутністю зарплати, ландскнехти 4 травня 1527 року штурмом взяли Рим і піддали місто розграбуванню. Взяття Риму справило шок в Європі. Папа був заточений в замку Святого Ангела, престиж папства різко впав. У Флоренції спалахнуло антипапське повстання, яке вигнало Медічі і відновило республіку. Проте Франциску I вдалося дещо зміцнити Коньякську лігу, приєднавши до неї короля Англії.

Гравюра Ганса Гольбейна, яка зображує звалище пікінерів (початок XVI ст.)

У 1528 році французькі війська знову вступили в Італію. Вони з боями прорвалися на південь і взяли в облогу Неаполь. Однак у французькому таборі почалася чума, яка забрала більше половини солдатів і командирів, в битві при Ландріано іспанські війська здобули перемогу, а в Генуї розгорівся антифранцузький заколот на чолі з Андреа Доріа, який передав генуезький флот Іспанії та змусив капітулювати французький гарнізон в Савоні. Франциск I був змушений вивести війська з Італії. Незабаром між Францією і Карлом V був укладений Камбрейський мир, який передбачав перехід Артуа, Фландрії і Турне під владу Іспанії і закріплюваа іспанську гегемонію в Італії. Натомість імператор відмовився від претензій на Бургундію. Папа римський також припинив опір в обмін на обіцянку Карла V відновити владу Медічі у Флоренції, а в 1530 році Климент VII коронував Карла імператорською короною в Болоньї. Військові дії продовжила лише Флоренція, але після героїчної оборони в 1530 році вона була змушена капітулювати. Флорентійська республіка була скасована, а в 1532 році Алессандро Медічі був проголошений герцогом Флоренції.

Взяття Риму в 1527 році, успіхи Реформації в Німеччині і розрив з католицтвом англійського короля Генріха VIII сильно підірвали позиції папи римського. Він виявився в повному підпорядкуванні в імператора і більше не брав активної участі в Італійських війнах. Починаючи з 1530-х років конфлікт набув характеру боротьби між іспанськими Габсбургами та французькими Валуа за гегемонію в Європі. Новий привід для військового зіткнення виникла зі смертю міланського герцога Франческо II Сфорца в 1535 році. Карл V негайно оголосив Ломбардію володінням іспанської корони. Проти цього виступив Франциск I, який пред'явив відповідні претензії на Мілан і Савойю. У 1536 році французькі війська захопили Турин і окупували все Савойське герцогство, однак до Мілана їм дійти не вдалося. У відповідь Карл V атакував Прованс і взяв в облогу Марсель. Оскільки іспанці не змогли захопити сильно укріплений Авіньйон, їх просування вглиб французької території зупинилося. У 1538 році Франція і імператор уклали Ніццьке перемир'я на 10 років, зберігши гегемонію Іспанії в Італії, але передавши П'ємонт під владу Франциска I.

Ніццьке перемир'я виявилось недовговічним. У 1541 році іспанські солдати вбили двох французів в Павії. У відповідь Франциск I в 1542 році відновив війну, захопивши Люксембург і Руссільйон, що належали іспанському королю. Одночасно Франція уклала союз з Сулейманом I, султаном Османської імперії, яка загрожує Габсбургам зі сходу. У 1543 році об'єднаний франко-турецький флот захопив Ніццу, а в наступному році війська Франциска I завдали поразки іспанцям в битві при Черезоле. Однак вибити іспанців з Ломбардії знову не вдалося. Більш того, на бік Карла V перейшов англійський король Генріх VIII. Англійські війська висадилися в північній Франції і захопили Булонь, а армія імператора, зайнявши Суассон, почала наступ на Париж. Проте розбіжності між англійцями і імперцями, а також серія анти-іспанських повстань в Італії (в Генуї і Сієні) і безперервні атаки турецького флоту змусили Карла V піти на переговори з Францією. Згідно з миром у Крепі 1544 року, статус-кво в Італії було відновлено, хоча Англія продовжувала утримувати Булонь.

Після смерті короля Франциска I в 1547 році на французький престол зійшов його син Генріх II, який продовжив антигабсбургську політику свого батька. Йому вдалося в 1548 році приєднати до Франції маркізат Салуццо в П'ємонті і зблизитися з папою Юлієм III, який був незадоволеним позицією імператора на Тридентському соборі. У 1551 році Генріх II оголосив війну Карлу V і вторгся в Лотарингію. Французькі війська окупували практично всю Лотарингію до Рейну. В 1553 році армія Генріха II рушила до Італії і атакувала Флорентійське герцогство. Однак в битві при Марчіано французи зазнали поразки, а в 1554 році капітулював обложений іспанцями французький гарнізон в Сієні. У 1556 році Карл V зрікся іспанського престолу на користь свого сина Філіпа II і від титулу імператора на користь молодшого брата Фердинанда I.

Тим часом, французькі війська під командуванням Франсуа де Гіза вступили в Південну Італію і зайняли Неаполь. Однак на північному театрі бойових дій Франція зазнала поразки: в 1557 році іспанська армія, підтримана англійським експедиційним корпусом, вщент розбила французькі війська в битві при Сен-Кантене. Франсуа де Гіз був змушений відвести війська з Італії. Хоча в подальшому дії французів були досить успішними: в 1558 році впав Кале, який перебував під владою Англії більше двох століть, а незабаром французькі війська вступили на територію Іспанських Нідерландів, в 1559 році загальне виснаження сторін змусило піти на мирні переговори.

Згідно з Като-Камбрезійським мирним договором, укладеним між Францією, Англією та Іспанією в 1559 році, Франція відмовилася від усіх претензій на Італію, утримавши за собою лише Салуццо. П'ємонт і Савойя були повернуті герцогу Савойському, Мілан і Неаполітанське королівство були визнані володіннями Іспанії. Натомість Франція отримала Кале, а також три лотарінгських єпископства: Мец, Туль і Верден. Іспанія зберегла Франш-Конте і Нідерланди.