Іі

Річки Iijoki, Olhavanjoki і Kuivajoki, що протікають через общину Іі, у минулому були важливими водними шляхами. Територія навколо Olhava була населена вже у Кам'яну добу, а багаті на рибу річки приваблювали лапландців.

У добу середньовіччя поселення були переважно на узбережжі, місцеві жителі (фін. Yläsatakuntalaiset, «мешканці Верхньої Сатакунти») змагалися з карелами, що періодично приходили сюди зі сходу і вважали землі Остроботнії своїми. Багато назв місць, таких як Venäjänkari (фінською мовою Venäjä означає Росія) і Олгава, несуть сліди карельського впливу.

Через своє спірне розташування Іі страждав багато десятиліть. Набіги і пограбування зміняли одне одного, будинки у Іі і Канталахті горіли. Під час московсько-шведських воєн «народний опір» діяв під керівництвом Пекки Весанена з Кіімінкі (1589-го року його загін дійшов аж до Кандалакші, пограбував це місто, і повернувся до Іі). Довга війна завершилася лише 1593-го року, і за два роки після підписання Тявзинської мирної угоди Московське царство відкликало свої претензії на узбережжя Остроботнії.[4]

Після 1340 року у Іі з'явилася каплиця (вперше згадана у документах 1374-го року), спочатку як частина Якобстадської парафії.[5] Не пізніше як 1445-го року парафія Іі стала незалежною, таким чином це одна з найстаріших церковних парафій у Північній Остроботнії. Парафія служила для досить великого реґіону — Liminka на півдні, Кемі на півночі. По мірі збільшення поселення релігійна община поступово почала розділення: спочатку було засновано парафії у Гаукіпудас і Пудас'єрві, потім у 17-му столітті — у Кіімінкі і Yлікіімінкі. Тоді ж каплиця у Куйваніємі стала частиною парафії Іі, і лише 1894-го року заснувала свою власну парафію. Останньою відділилася парафія Yli-Ii (1924-го року).

Церковна історія Іі сповнена сумними подіями. Перша церква у Illinsaari повністю згоріла 1582-го року після захоплення московитами (1894-го року у північно-східній частині острова знайшли потир). Будівництво другої церкви на Kirkkosaari завершилося 1588-го року, але вже наступного року загарбники також її спалили. Третя церква, збудована 1621-го року на Kirkkosaari, теж згоріла після влучання блискавки у 1693 році. Церква, збудована під керівництвом Ізраеля Сімонпойки Аннали (фін. Israel Simonpoika Annala) у 1693-1694-х роках також знищена пожежею 1942-го року. Нову церкву у Іі збудували 1950-го. У Куйваніємі першою церквою слугував дім Miettulan talo, аж доки 1762-го року не збудували дерев'яну церкву (під керівництвом Гейккі Веененена); третя парафіяльна церква з'явилася 1874-го.[4]

У Середні віки устя ріки Iijoki розвинулося до важливої торгівельної гавані у Ботнійській затоці. Вже у 16-му столітті гавань нагадувала невелике містечко з численними коморами, крамницями і поселеннями ремісників. На той час у поселенні Іі налічувалося 35 будинків, а разом з навколишніми поселеннями — 133 будинки. Річка Iijoki, добре забезпечена рибою, дозволяла поселенням розростатися вглиб, далі від узбережжя. 1749-го року населення налічувало 2378 осіб.

Основним заняттям мешканців Іі довгий час була риболовля, полювання і розведення домашніх тварин. Особливо інтенсивно риболовля велася у Куйваніємі, Куйвайокі і Оієрві. Поступово розвинулося сільське господарство. Мешканці Куйваніємі багато плавали вздовж узбережжя, а у 20-му столітті гавань Куйваніємі стала грати важливу роль у транспортуванні деревини.[4]

Іі став одним з піонерів північнофінської промисловості. 1738-го року у Олгава розпочала діяльність фабрика з виробництва скла Nyby.[6] Довгий час ця фабрика була найбільшим промисловим підприємством Північної Фінляндії, аж до свого закриття у 1880-ті роки. Перша у Фінляндії парова лісопилка з'явилася у Kestilä (село біля Іі) 1859-го року, і працювала до 1908-го.[4] Висока димова труба лісопилки досі зберігається у селі Кестіля.[7]

Перша бібліотека у Іі заснована 1860-го року при церкві. Сучасна бібліотека розташована у Nättepori (район гавані), навпроти церкви.

Фінський кінь вперше з'явився у Іі 1907-го року.